Обговорюючи нещодавно на радіо "Свобода" перебіг популярного телевізійного шоу в Києві, відомий телеведучий Ігор Кондратюк сказав: "Вже років два чи три мені абсолютно однаково, присутня Росія, чи ні, на Євробаченні, чи будь-де ще на планеті Земля"Загалом, цією афористично відточеною фразою можна би й обмежитися.
Але, на превеликий жаль, імперська Московія існує, розпоряджається нечуваними ресурсами, а під управлінням кримінальної кліки ФСБ осягнула достоту залізобетонної внутрішньої консолідації. Нині для тотального контролю не потрібно тримати десятки мільйонів рабів у концтаборах, вистачить точкового терору проти опозиціонерів, докладно показаного і всебічно омовленого на телебаченні.
Ба більше, країна, яка обрала амплуа світового бандюка, убивці й терориста (на противагу світовому поліцейському США), напала на нашу вітчизну і спинятися на вже вкраденому не збирається. Вірогідні аналітики кажуть, що затруєний месіанською ідеєю кремлівський карлик вбачає сенс свого життя в реалізації солженіцинської маячні про "слов'янський союз", тобто поширення московського варварства і дикості на Україну та Білорусь під прапором войовничого псевдоправославного обскурантизму.
Путіну і його кримінальній корпорації байдуже, що там думає кероване ним "населення", – боягузливе, цинічне, злодійкувате, схильне на насильства, а водночас пронизане наскрізь комплексом неповноцінності. Воно боїться начальства й водночас ненавидить його. Дуже показова анекдотична історія триває зараз довкола недавно привезених у Московію мощів святого Миколая. Помпа, гігантські черги, загони "православних" качків-штурмовиків, хмари поліцаїв, сама облізла моль "нацлідер" – і все це, щоб поцілувати "імпортні" мощі, бо "своїх" мощів того ж святого Миколая, пояса Богородиці чи інших подібних святинь у Московії не бракує, проти віри в них катма. Інша річ – у "католіков", ті точно не вкрадуть...
Але іронія одразу застрягає в горлі, коли читаєш звіти респектабельних соціологічних центрів, за якими майже 50% "насєлєнія" симпатизують Сталінові та ностальгують за сталінізмом, близько 70% вважають припустимими тортури в поліції, не кажучи вже про понад 86% рейтингу Путіна після розв'язання кривавої війни в Україні, вчинення "нюрнберзьких" за масштабом злочинів проти миру, людяності та міжнародного права. І той факт, на який мені час від часу вказують колеги-соціологи з Гарварду чи Альберти, буцім решту 10-15% "не збожеволілих" російських громадян – це півтора-два десятки мільйонів людей, населення середньої європейської держави, нічого не свідчить. Ті мільйони розпорошені, застрашені, не мають політичного представництва і доступу до ресурсів, а отже й жодних шансів мирно і в часовій перспективі "за нашого життя" змінити ситуацію в Московії. Навіть якби сталося диво з див, і якийсь опозиційний Навальний прийшов до влади, йому доведеться діяти в патологічній рашистській "демократії", зважаючи на настрої отієї озлобленої на весь світ більшості й рахуватися з її жадобою до заробітку на крові та розбоях.
Комусь може видатися, що я тут намагаюся грати роль Капітана Очевидність або розпачливо пхатися у відчинені двері. Проте все стане на свої місця, коли пригадати, які баталії досі тривають і як туго й повільно чиняться заходи, котрі можна об'єднати у комплекс, геніально названий Миколою Хвильовим "Геть від Москви!" Щойно після 25 років існування незалежної України почалися спроби впорядкування підстав нашого суверенного буття, і кожен крок у цьому напрямку викликає несамовиту лють ольгінських тролів і їхніх кремлівських господарів, а з іншого боку кордону – зойки і верески професійних "хохлів", відвертих чи прихованих адептів "руского міра", ба навіть гірше – мільйонів лінюхів, які звикли до своєї приватної теплої калабані, і їм байдуже, що багно туди поставляють з найтоксичніших фабрик, які лиш можна вигадати.
Звісно ж, ідеться про указ президента України № 133/2017 від 15 травня 2017 року про введення в дію рішення РНБО України від 28 квітня 2017 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", яким українським соціум відгороджено від 1228 фізичних і 468 юридичних осіб, котрі є джерелом небезпеки для національних інтересів і загрозою для громадян України.
На черзі – наступні кроки, і чинити їх треба негайно, бо вже і так змарновано три роки, коли Росія веде війну проти України, не кажучи вже про два попередні десятиліття урядового маразму. Серед них найактуальніші – обмеження діяльності квазіконфесійного, створеного Сталіном у 1943 році угруповання "Московський Патріархат"; жорсткі санкції щодо власників більш ніж одного громадянства, запровадження градуйованого в американському стилі візового режиму з країною агресором, юридичне визнання армії Росії, її поліції та розвідувальних служб терористичним організаціями, забороненими в Україні, із відповідним щоразовим згадуванням про цей факт у всіх ЗМІ й покараннями для пособників терористів.
Уже сьогодні слід опрацювати законодавчу базу стосовно тих "працьовитих хохлів/хохлушок", які працюють після 2014 року в країні-агресорі, розбудовують там інфраструктуру агресії, платять прямі та опосередковані (акцизи, нарахування на оборот торговельних мереж тощо) податки державі-терористці, служать вірою і правдою убивцям і садистам.
Особливо нагальна тема – запровадження візового режиму. Він повинен бути максимально жорстким, як у випадку США, коли є різні типи віз за метою і часом перебування. Одна з переваг віз – суверенне право держави видавати їх чи ні, без пояснення причин заборони доступу на суверенну територію. Нині кожен випадок недопуску якої-небудь кінотеатральної заробітчанки-кримнашистки викликає скандал і потребу щось пояснювати, у разі візового режиму держава зможе жорсткіше контролювати перетин кордону небажаними гостями, завчасу відмовляючи у видачі віз.
Ми повинні максимально відмежуватися від країни-агресора та її громадян, тотальна більшість яких агресію підтримує. А всі волання про "родинні зв'язки" – чиста маніпуляція. В епоху скайпу і вайбера більшості людей цих інструментів вистачить. Досвід отримання американської, канадської чи шенгенської візи для візиту до дорогої родини свідчить, що в цьому разі її просто більше цінуватимуть, прямо пропорційно витраченим на аранжування зустрічі зусиллям.
