«Хочеш миру – готуйся до війни». А ле чи можна справді бути готовим? Наскільки реальні бойові дії відрізняються від вишколів іяк зараз відбувається навчанняпрофесійних військових? Про це ми поговорили із Юрієм Остимчуком, ветераном ООС, майстер-сержантом, інспектором прикордонної служби І категорії.
Дотримана пряма мова героя інтерв'ю.
Про початок військової кар’єри, роботу й підготовку
Що надихнуло Вас стати військовим?
Юрій Остимчук: В дитинстві, як і всі хлопчики у дворі, мріяв стати військовим, «супергероєм». Наслуховувались історій про війну від батьків, дідів, начитувались книг… Якщо чесно – мав бути механіком, але не влаштувався по спеціальності, тому так склались обставини, що «сталось» військовим.
Із чого складався ваш професійний шлях?
ЮО: Строкова служба. Потім подав заявку на контракт у прикордонній війська й пройшов там відбір. Працював на різних заставах на польському й білоруському кордоні. Двічі їздив у закордонні відрядження охороняти посольства України у Токіо та Загребі. На даний момент служу майстер-сержантом на митному пості «Прикладники».
Наскільки велика різниця між «реальністю» і «очікуванням» від дитячих мрій і реальності?
ЮО: Ой, дуже велика. Життя набагато… «реальніше» від дитячих фантазій. Більш тяжке.
Як відбувається психологічна підготовка військових під час навчання та самої роботи?
ЮО: У нас є стандартні поняття: виховання патріотичних почуттів, загальні стандарти поведінки та культури. Оце й все. Більший нахил на фізичну підготовку: стрільби, полігони і т.д.
Про перебування в зоні ООС
Розкажіть, як Ви потрапили в зону ООС?
ЮО: Пішов добровольцем. У зв’язку з тим, що перебував за кордоном, не попав у перші призовні хвилі. А повернувся – побачив, що всі сослуживці вже відбули свій термін служби в зоні ООС. І сам із патріотичних почуттів написав рапорт і потрапив на рік.
Служив на ВПК комендатури «Волноваха», КПВВ «Новотроєцьке». Без вдавання в нюанси - займався пропуском громадян, які хотіли заїхати або навпаки виїхати з тимчасово окупованої території.
З якими очікуваннями\реальністю Ви зіткнулися в зоні ООС?
ЮО: Під час підготовки це все здається ілюзорним. Все так розповідається і уявляється по-книжковому, але коли попадаєш туди – відчуття зовсім інші, зовсім інакше навіть дихається. Коли я вперше попав під обстріл – всі хлопці швидко сховались в окопи, а я завмер і дивився на «гради» як на феєрверки, не міг сприйняти це за реальність. Усвідомив усе тільки тоді, коли хтось почав дьоргати за руку і тягнути в окоп: «Жити набридло, чи що?»
Як довго Ви звикали до умов війни?
ЮО: Людина така істота, що до всього звикає. Це про побут. Хоча очікував більшої організованості, адже я не в перший рік туди поїхав, коли ми всьому тільки вчились і шукали рішень. Але коли антисанітарія, 20 людей в кубрику…часто бронежилети самі собі підшивали. З психологічної точки зору - в екстремальних умовах усі відчуття і ресурси організму включаються і працюють в посиленому режимі. Тому психологічно адаптувався швидко. Два-три тижні. Хоча збрешу, якщо скажу, що на початку не боявся.
Чи допомагали вам волонтери?
ЮО: В основному збройнікам допомагали. О, а мені особисто да, один випадок був. Я навіть не очікував. Вчителі зі школи доньки зібрали посилку. Засоби гігієни там, продукти. Це було дуже неочікувано і приємно, що тебе не забувають.
А що Ви можете сказати про взаємодопомогу між воїнами?
ЮО: Ми зі збройніками постійно контактували. Особливо як нові, ще не обстріляні, як то кажуть, заїжджали. Знайомились і, чим могли, їм помагали. Інформацією ділилися, спілкувались. Їм інтересно було новини, що там ми чули, послухати. Сігарєти підкидали хлопцям покурити... Інколи і їсти. Як приїдуть, прокинуться, а кухня десь там отстала ше, на сухпайках сидять… Нам привозять їсти, то ми з ними ділились.
Про психологічну підготовку й допомогу на війні
Як відбувалася професійна психологічна підготовка до війни, перед відправленням на Схід?
ЮО: На три тижні нас відправили на курси передпідготовлення, де проходили правила поведінки, вогневу підготовку, виявлення та встановлення розтяжок, мін. Це був прискорений курс, так як ми військові і.. стріляти вміємо, грубо кажучи. Психологічної підготовки не було. Вона наче сама собою розумілась: ми виконуємо завдання, ми маємо мету. З усіма страхами боролись самостійно. Банально – я просто стрався не думати про війну. Частіше думав про сім’ю, про дім. Це відволікало і додавало сил.
Чи була у вас можливість звернутись по психологічну допомогу на війна?
ЮО: Так, до нас приїжджали психологи. Досить професійні, я б сказав. Вони проводили опитування різні, тести й багато кому надавали допомогу.
Про поверення із зони ООС і реабілітацію:
Як Ви звикали до мирного життя після повернення?
ЮО: Тяжко. І довго. На війні ти постійно в напрузі, і звикаєш постійно бути напоготові. Це переноситься і в мирне життя: постійно здається, що десь поруч вибухи, постійно чогось чекаєш… спав погано: постійно ховався в окопах. Півроку зайняло звикання до мирних умов життя.
Чи спілкуєтесь Ви зараз із воїнами з котрими познайомились в зоні ООС? Чи відомо Вам, як склалась їх подальша доля?
ЮО: Спілкуюсь. В основному багато хто там залишився. Там і тяжче, є багато патріотів, що чисто із патріотичного почуття залишилися дальше служити там. Є такі, що залишилися чисто через зарплату, того що там трошки більше за рахунок бойових чергувань. Кожен раз, коли виходиш на бойове чергувння, тобі нараховується певна сума. Невелика, але за місяць трошки більше. Ті гроші, що там заробляються, для сім'ї вони не лишні. Для дружини, для дітей відправляють додому. Каже: “Ну шо я буду вертатися?” Він, наприклад, там в зоні отримує 18 тисяч гривень, він сюди приїжджає служить, за ненормований робочий день получає 10-11 тисяч. Ну є різниця 8 тисяч? Тут зараз попробуй проживи на 10 тисяч, якщо дружина не працює, діти ще є. А там кормлять, спати є де, зранку до вечора на службі. Зарплату можеш додому відсилати – вже для сім'ї підтримка. Багато хто там залишився. Хто ротірувався – ну перзванюємся, спілкуємся. Але різні випадки бувають. Один на себе руки наклав. З роду ніхто б не сказав – веселий, нормальний хлопець. Ні з того, ні з сього після ротації не пройшло і 3 місяців – повісився. Чого, питається? Всі хлопці в шоці. Як так сталося, чого? Незрозуміло. Багато такого. В кожного по-своєму.
Що варто покращити\змінити в психологічній підготовці і до, і після, зокрема в реабілітаційному періоді?
ЮО: Під час підготовки краще проводити більше практичних занять. Вони і краще в пам’яті відкладаються, і додають впевненості. В реабілітаційний період добавити спілкування між колегами, які повернулися, щоб вони ділились досвідом. Найкраще і допоможе, і зрозуміє той, хто вже пройшов війну. Знаю, що такі зустрічі організовують спілки ветеранів АТО. Однак там більше заведено роздавати грамоти і розповідати про заслуги, а не просто зустрічатись і спілкуватись.
