З перших рядків хочу заспокоїти читаюче товариство, що не маю нічого проти самого Форуму видавців і, як значна частина львів’ян, вважаю його подією №1 у культурному житті міста. Просто певна скандальність, пов’язана з окремими подіями на святі книги, дає мотив знову повернутися до питань інформаційної безпеки держави у контексті гібридної війни.
Власне скандальні моменти, які оголилися під час Форуму, спокійно існують і в, так би мовити, «будні дні», однак є менш помітними, оскільки не освячені масштабом атракції.
Проблема №1. Російська книга
Естети вже давно нарікали, що Форум видавців перетворився на велике торговище, за вхід на яке потрібно ще й платити гроші. А й справді, жоден супермаркет не додумується здерти з вас 25 гривень за право увійти в нього і придбати якийсь товар.
Однак зараз не про це. Існує проблема важливіша, яка повторюється із року в рік. Російські книги. Не російськомовні, наголошую, а власне видані у Росії. Ними з року в рік рясно торгують у Львові, не зважаючи на зауваження і обурення незгодних.
«У Львові ніхто не відміняв ухвалу Львівської міськради про обов’язкове маркування товарів російського виробництва. Книга – це також товар, - обурюється лідер ГО «Економічний бойкот ний рух» Олег Радик. – Однак щороку, коли постає питання російської продукції на Форумі видавців, пані Коваль його ігнорує. Як ігнорують депутати усіх рівнів, у тім числі й міської ради, котрі самі свого часу голосували за згадану ухвалу, а нині вдають наче не бачать її зухвалого порушення».
Обурило цього річ Олега Радика і засилля адептів сайєнтології зі своїми «бібліями», виданими, звісно російською мовою у Росії. «Навіть порівняно з минулим роком послідовників цієї екзотичної для нас віри стало більше і вони помітно активізувалися. Нам в Україні хіба ще цього баламутства умів не вистачало», - дивується громадський діяч.
Проблема №2. Не російською книгою єдиною
Проте навіть проблема російської книги відходить на задній план, коли дивишся, що видають в Україні. Для ілюстрації візьмемо «поетичний шедевр» дитячої поетеси з Чернігова Тетяни Пакалюк «Пригоди малого Укропчика», присвячений Надії Савченко.
Термін графоманство стосовно шедевру слова і думки вживати не буду, бо як казав хтось мудрий, «творіння художника не можна міряти своїм аршином». Просто вже з перших сторінок у дорослих читачів з’являються недвозначні алюзії, не доступні, Богу дякувати, дітям. Отож, літачок Укропчик потрапляє у полон до ворога, де розпочинає голодування і сильно марніє. Але це не заважає йому боротися з Брехнею і Пихою. Як наслідок, на сторінці 13 правда, яку сіє літачок, отримує крила і злітає до небес у формі крилатого янгола з упізнаваною фізіономією Надії Савченко. Але це не апофеоз. Апофеоз – закінчення цього «епосу». Літачок за допомогою правди наводить порядок, припиняє «братовбивчу війну», після чого пристиджена Країна Сестра слізно просить вибачення в України.
А далі, перепрошую… Просто процитую останні рядки безсмертного творіння, котрі, гадаю, цілком образливі для багатьох українців:
«Тут Сусідку Україна
Почала втішати:
«Нас обох колись родила
Русь – єдина мати.
Древній Київ – батько спільний,
Тож народи – браття.
Навіть війни не загасять
Єдності багаття.
Поможи мені, Сусідко,
Із руїни встати,
Мої села і міста
Всі відбудувати…»
Без коментарів.
Львівський активіст Костянтин Ковалишин, вважає, що організаторам Форуму у майбутньому доведеться фільтрувати контент, представлених книг, бо триває гібридна війна.
Однак, як це реалізувати на практиці? Нереально, аби організатори прочитали всі видання. Зрештою, що хотіти від поетеси, яка, у віршованому, хоч і доволі графоманському стилі, фактично повторює слова народного депутата. Та й відвертого криміналу тут очевидно, що нема. Ну хоче Україна поетеси Пакалюк дружити з «братньою сестрою», що тут вдієш. Моя Україна от не хоче, але, я ж не можу заборонити поетесі її власне хотіння.
«Після введення квот в електронних ЗМІ на часі питання про мовні квоти у друкованій продукції – газетах, журналах, книжках. Про підготовку відповідних законопроектів, зокрема, говорила голова профільного комітету Верховної Ради Вікторія Сюмар, - розповів Форпосту політолог Михайло Басараб. – Хоча там є багато нюансів, можна сподіватися, що таке законодавство буде прийнято. Інша ситуація з україномовним контентом, який, скажімо так, не є проукраїнський. Ми ж розуміємо, що вести підривну діяльність і поширювати вигідні ворогу маніпуляції можна формально не вдаючись до антидержавних закликів і не порушуючи закон. Маємо ж приклади таких телеканалу 112 чи медіа-холдингу «Вести». Тут уже слово має бути за спецслужбами. І боротися вони мали би не з наслідками, а з причинами. Медіа спокійно можна було б закрити, довівши їх фінансування втікачами з команди Януковича – Захарченком і Клименком. Все це в тій чи іншій мірі стосується й видавничої діяльності».
Проблема №3. Дивні гості
Нарешті, про доволі гучний інцидент, який трапився на Форумі видавців 16 вересня. Того дня в одному з львівських барів мала відбутися презентація книжки "Ліва Європа", яку зірвали представники правих сил.
Спершу їхня поведінка викликала обурення у багатьох львів’ян. Утім, коли вдалося отримати роз’яснення, бачення ситуації львів’янами почало змінюватися на протилежне. Річ у тім, як пояснили у «Правому секторі», співорганізаторами заходу виступив комуністичний журнал "Спільне"і пов'язаний з ним "Фонд Рози Люксембург" - проросійський фонд, що завуальовано і ненав'язливо здійснює пропаганду по всьому Європейському континенту. "Фонд Рози Люксембург" - проект проросійської німецької партії "Лінке" ("Ліві"). Ця партія домагається налагодження стосунків Євросоюзу з РФ, скасування антиросійських санкцій. "Пунктик" організації - засудження "фашизму" і декомунізації в Україні. Крім того, депутати "Лівих" були спостерігачами під час окупаційного "референдуму" в Криму.
Сам "Фонд" відзначився проведенням в 2015 році в Москві масштабної міжнародної конференції "Права людини в Україні: сучасне становище", на якій обговорювали проблему "українського фашизму". В ній брали участь депутати Бундестагу від партії "Лінке", екс-депутати Партії Регіонів (зокрема народний депутат Володимир Олійник), активісти організації Віктора Медвечука "Український вибір" тощо.
В Україні "Фонд Рози Люксембург" займається підтримкою різноманітних ультралівих сил та їхніх ініціатив (зокрема журналу "Спільне"). Антиукраїнський "Фонд" був дотичний до гучної підривної акції "Гроші на освіту, а не на війну!", під час якої ліваки кинули торт в замміністра фінансів. Тоді, під приводом обговорення розміру стипендій, ліві виступили з вимогою зменшити фінансування українських військових. Саме такими завуальованими методами працюють ця проросійська структура.
Подібним чином роками ненав'язливо опрацьовували Крим і Донбас різноманітні фонди. Результати відомі.
А редакторка "Лівої Європи" Альона Ляшева в 2014 році опублікувала статтю "Только ли «Беркут» убивал «небесную сотню»? Вопросы без ответов о событиях 20 февраля". Вона звинуватила активістів Майдану в убивстві Небесної сотні! Також показово, що екс-соратник Ляшевої по журналу "Спільне" - відкритий прихильник російсько-терористичних угруповань "Д/ЛНР" на ім'я Стас Сергієнко.
Ситуація неприємна і викликає подивування значно більше, ніж з книжками, в яких автори висловлюють своє специфічне бачення «українсько-російського братерства». Зрештою, якщо всі книжки, справді, годі прочитати, і часом ще важче дати їм однозначну оцінку, то з гостями якось можна і розібратися.
Однак тут знову ж таки проблема виходить за межі Форуму. Чи мало шантрапи приймає Львів, виголошуючи устами «ліберастів» (не плутати з лібералами) мантри про культуру поза політикою?
Простіше кажучи, як писав Анатолій Лупиніс, «життя триває, точиться війна».
