Львів’ян кинули у прірву правової невизначеності, причому це все подають як велику заслугу і здобутки мерців. Хоча реально поки мало хто розуміє наслідки правової вакханалії, в яку нас затягнули в грудні 2017 року..
Статут – це мала Конституція громади. Установчий документ, який засвідчує правосуб’єктність територіальної громади м.Львова.
7 грудня 2017 року депутати Львівської міської ради затвердили статут територіальної громади м.Львова, про що кричать з усіх екранів і трибун як про велике досягнення.
Втім прийнятий у такий спосіб статут є нічим іншим, як підривом інституційних засад місцевого самоврядування в місті Львові. Реально, у правовій державі, раду, що прийняла статут у такий спосіб, давно розпустили, а осіб, що провернули отаке рішення просто притягнули б до кримінальної відповідальності, принаймні за самоправство.
То що ж прийняли депутати? І чому прийнятий у такий спосіб Статут територіальної громади Львова – це очевидна правова шизофренія.
Дуже коротко обґрунтую, чому так вважаю.
По-перше, Статут, прийнятий 7 грудня 2017 року (Статут) – є актом правого нігілізму (Зміст документу я не обговорюватиму, бо станом на момент голосування на сайтах Львівської міської ради було оприлюднено три різні за змістом документи). Фактично, більшість депутатів голосували за вказівкою фракційнихчєчєтових у міськраді, і навіть не бачили тексту документу, який встановлює правила гри для всієї громади.
Навіть на засіданні комісії законності 4 грудня 2017 р. мені не могли пояснити, чому на сайті Львівської міської ради та інформаційному порталі депутатів Львівської міської ради оприлюднено три різних за змістом документів. Які були на цих сайтах і на день голосування. Втім, не знаючи, за що голосувати (бо на офіційному сайті ЛМР був оприлюднений текст від липня 2017 року) таки, за невеликим винятком, проголосували за новий статут.
Хоча статут як основний правовий акт територіальної громади мав би оприлюднюватися не лише на сайті, але у друкованих ЗМІ. Щоб кожен член територіальної громади міг оцінити, як вплине на його життя пропонований документ.
І такий спосіб затвердження Статуту територіальної громади міста Львова взагалі не передбачений чинним законодавством.
По-друге, формально чинним і зареєстрованим органами юстиції є Статут 2002 року, який, як у ньому написано, є «Статут територіальної громади є постійно діючим актом і перезатвердженню новообраним складом ради не підлягає» Згідно цього ж статуту чітко визначено, що до цього документу можуть вноситися зміни. І перезатвердження новообраним складом ради Статут не потребує.
Що ж зробили наші депутати на чолі з мером?
Вони не внесли зміни у статут 2002 року, а затвердили новий. Що взагалі чинним законодавством не передбачено!
Причому, підставою для затвердження такого важливого документу як статут, стали «пропозиції, розроблені робочою групою з підготовки Статуту територіальної громади м.Львова».
Хто така робоча група, щоб ініціювати затвердження нового статут територіальної громади міста Львова? Хто наділив цей технічний орган повноваженнями ініціювати зміни головно документу громади? – Ніхто!
У Статуті 2002 року чітко прописано підстави для внесення змін до Статут територіальної громади Львова: «Пропозиції про внесення змін і доповнень до Статуту подаються в порядку місцевої ініціативи; групою депутатів міської ради (не менше 30), міським головою».
Жодного з цих кроків у законному порядку зроблено не було.
Тобто відповідальність за самоправство з розробки прийняття і затвердження нового статут лягла знову на органи колективної безвідповідальності: робочу групу, Львівську міську раду.
Як і Конституцію, Статут приймають, щоб встановити базові правила життєдіяльності територіальної громади.І як у Конституції, у Статут можуть лише вноситися зміни. Прийняття іншого статут (чи іншої Конституції) засвідчуватиме, що утворена інша територіальна громада. Тобто інша, ніж існує нині.
Саме це і зробили мерці: затвердили фактично новий статут. Але громада Львова формально має затверджений статут у 2002 році.
І рішення, яке прийняли 7 грудня 2017 р. не є внесенням змін до статуту 2002 року, а є затвердженням абсолютно іншого, нового документу.
З чого адекватний правник може зробити висновок, що депутати затвердили статут іншої територіальної громади м.Львова, ніж існує нині. І логічно постає питання: якої громади і в чиїх інтересах?
На мою думку, так затверджений у 2017 році статут громади Львова явно попахує підривом державності! І має дуже цікаві правові наслідки,особливо у контексті того, як деякі політики розказують про відновлення Галицько-Волинського князівства, також дуже гарно «лягають» під польських політиків, які відверто декларують, що Львів є польським містом. І ось правовий нігілізм дуже добрий грунт для розвитку сепаратизму, бо встановити,, згідно якого документу має функціонувати територіальна громадаЛьвова , якщо юстиція зареєструє статут 2017 р. – буде неможливо.
По-третє. На сьогодні у Верховному суді лежить касаційна скарга Львівської міської ради, яка просить скасувати рішення апеляційного суду і зобов’язати Головне територіальне управління юстиції зареєструвати Статут 2010 року, у реєстрації якого юстиція відмовила. Ось рішення про відкриття касаційного провадження: рішення.
Тож, якщо суд касаційної інстанції задовольнить касаційну скаргу ЛМР – ми матимемо три паралельні статути 2002, 2010 та 2017 року. І усі формально чинні. Як три паралельно діючі Конституції держави!
Ініціюючи розробку нового тексту Статуту, мерці навіть не намагалися відкликати касаційну скаргу. Причому і голова комісії законності Ю.Гвоздович про цю касаційну скаргу знає (особисто давала їй копію своїх заперечень на цю касацію). І директор юридичного департаменту Гелена Пайонкевич знає – вона особисто контролює цей процес. І міський голова знає, бо очевидно особисто лобіює цю вакханалію.
З історії: у 2010 році Львівська міська рада намагалася внести зміни у Статут територіальної громади міста Львова 2002 року. Депутати проголосували за внесення змін. Але реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції відмовила у реєстрації, оскільки норми проголосованого документу не відповідали вимогам Конституції та законодавства.
Тоді Львівська міськрада (а реально владці, які були зацікавлені у змінах в своїх власних інтересах) подали до суду на реєстраційну службу юстиції. Тобі багать львів’ян вступили у цю справу. І саме прості львів’яни, які приходили в суди, на які переважно ні представники мерії, ні преставники юстиції не з’являлися,в апеляції виграли цю справу і не дали зареєструвати статут з явно злочинними положеннями.
Тобто мерці і депутати свідомо в чиїхось інтересах формують середовище правового нігілізму.
Реально, за таке у нормальній державі органи Служби безпеки мали б відкрити кримінальне провадження і перевірити, в чиїх інтересах працюють ці всі люди!
По-четверте, спосіб, у який було розроблено і затверджено текст Статуту 7 грудня 2017 року є фактичним нівелюванням місцевого самоврядування, коли купка осіб з владними повноваженнями, фактично узурпувавши владу, позбавили права простих львів’ян взяти участь у громадському слуханні проекту Статуту, внесенні змін та пропозицій до нього.
Зокрема, текст документу затвердив невідомо хто і невідомо у який спосіб: робоча група, яка засідала, майже ніколи не мала кворуму.
Текст документу ніде не оприлюднили у належний спосіб перед голосуванням (на сайті ЛМР висіло три різні варіанти. Причому на офіційному сайті – документ ще від липня 2017 року).
Проект Статуту 2017 затвердили без громадських слухань.
Щоб обійти механізм громадських слухань, мерці затвердили у темпі алегро 05.10.2017 новий порядок проведення громадських слухань (Ухвала сесії ЛМР № 2446 “Про затвердження Положення про порядок проведення громадських слухань у м. Львові“), з якого зник пункт про обов’язковість громадських слухань при внесенні змін до Статут територіальної громади міста Львова.Таким чином просто нівелювавши право простих львів’ян на безпосередню участь у місцевому самоврядуванні.
Виявляється, подані в межах громадських слухань (які не відбулися) пропозиції розглядала робоча група. Яка не є органом місцевого самоврядування.
Робоча група – це технічний орган, який виконує поставлене завдання – готує текст.
Жодних владних повноважень робоча група не має.
Пропозиції львів’ян має право розглядати уповноважений на це орган місцевого самоврядування або посадова особа, яким надано такі повноваження.
Нікому повноваження з розгляду пропозицій громадськості не делегувалися. Тому те, що пропозиції, подані мешканцями, розглядала робоча група, нічим іншим, як звичайним самоправством не є.
І ще ціла купа отаких «зразків демократії»…
А найсумніше з того всього те, що в робочу групу увійшли переважно професійні юристи. Представники усіх фракцій ЛМР.
Невже жоден з них цієї правової шизофренії не помітив?
Тому постає великий сумнів у їх правовій компетенції. Або, як видається, свідомій роботі в інтересах третіх осіб. Але явно не держави Україна і не територіальної громади міста Львова.
П.С. Сподіваюся, що правоохоронні органи в Україні таки працюватимуть. І нададуть належну правову оцінку отаким діям посадовців.
