На початку 90-их минулого століття у тодішнього керманича Львова Василя Шпіцера була рожева мрія, – збудувати метрополітен. Кажуть, Василь Іванович так і казав: не хочу, мовляв, увійти в історію міста, як мер, який не збудував метро. Згодом креатив на посаді міського голови вже виявив Любомир Буняк, який заповзявся відбудовувати замок на, вибачайте за тавтологію, Високому Замку. Львівське метро стало одним з мемів і причиною для всеможливих жартів, а ідея з замком була одним з приводів для примусової відставки Любомира Костянтиновича.
Проте, схоже, доля «прожектів століття» та їх ініціаторів нікого нічому не навчила. «Космічні» ідеї знову оселилися в головах високих посадовців з львівської Ратуші. Тепер у місті хочуть відкопувати знаменитий колись Пелчинський став, засипаний майже сто років тому.
Ідею ще влітку минулого року озвучив головний архітектор міста Юліан Чаплінський. Андрій Садовий її підтримав, але зауважив, що того року в бюджеті грошей нема. Однак вже у бюджеті на 2017 рік окремою стрічкою закладено (і проголосовано) виділення 600 тисяч гривень на розробку проекту відновлення Пелчинського ставу по вулиці Вітовського. 600 тисяч – сума для міста не катастрофічна, але це лише початок. Зрештою, багато кого з авторитетних львів’ян цікавить навіть не сума. Вони задають набагато сакраментальніше питання: а навіщо все це?
Пелчинський став – забута радість Львова
З ХVIстоліття Пелчинський став був власністю родини Пелків. Звідси власне і його назва. У 1820 р. став почали використовувати як військовий басейн та школу плавання. Вже наступного року архітектор Вільгельм Шмідт спорудив там будинок купальні. Став став улюбленим місцем відпочинку львів’ян і влітку, і взимку, коли на ньому заливали ковзанку.
Але місто розвивалося. Часом на шкоду рекреації. Будівництво житлових кварталів, каналізаційного колектора, електростанції, трамвайного депо, – на початку ХХ століття фактично винесли вирок існуванню ставу. Вже у 1899 році міська влада ухвалює рішення про засипання частини ставу, але не реалізовує проект через брак коштів. У той же час став втрачає і своє інфраструктурне значення. 1905-го року через збитковість закривають млин, який працював на пелчинській греблі, і частину ставу таки засипають. Залишками водойми після цього займаються виключно військові, яких, утім, це теж не надто цікавить.
Передостаннього цвяха у труну ставу вбили «перші москалі». Зайнявши Львів у 1914 році , вони почали активно шукати міфічний секретний зв'язок Львова з Перемишлем. Секретний кабель особливо активно шукали в районі Цитаделі, в результаті чого навіть спустили воду зі ставу. Слід розуміти, що російська армія виконала роботу, яку б згодом однаково довелося здійснювати коштом міста. Отож, у 1919 році став, точніше те, що від нього залишилося, засипають ґрунтом з прилеглих пагорбів. Через засипану котловину мостять нову вулицю, яку ностальгійно називають Пелчинською. В унісон зміні влади вона потім почергово носитиме імена Дзержинського і Вітовського.
«Блаж» Чаплінського і Садового
Що ж передбачає ідея, озвучена Чаплінським? Говоримо узагальнено, оскільки конкретного проекту ще не існує. На його розробку власне щойно заклали згадані 600 тисяч.
Саму ідею пан архітектор запозичив у голландців, які, начебто, дуже люблять розкопувати ставки і міняти в такий спосіб клімат у своїх гаагах і маастріхтах. Не будучи спеціалістом з нідерландської урбаністики, автор не бере на себе сміливість оцінювати діяльність тамтешніх архітекторів. Хоча навіть не фахівцю зрозуміло, що голландські міста, помережані історично створеною системою каналів, це не зовсім, м’яко кажучи, Львів.
Але менше з тим. Під Цитаделлю, навпроти входу до Парку культури планують викопати став. У Чаплінського це називають ревіталізацією. Щоправда, Андрій Салюк, голова ради Львівської обласної організаціїУкраїнського товариства охорони пам'яток історії та культури, ревіталізацією це не вважає.
«Там же ж не йдеться лише про засипаний став, який можна відкопати і він стане таким, як був колись. За сто років багато чого змінилося, на місці, де був став, повиростали нові споруди. Це означає, що створюватимуть фактично новий об’єкт, а не ревіталізовуватимуть історичний», - каже Салюк.
При всій, так би мовити, красі задуму, існують два камені, через які зашпортується вся ідея. Вода для ставу і рух транспорту по Вітовського.
Але підземні води, – це лише один зі способів наповнити став, який бачить Чаплінський. Інший спосіб, – набагато масштабніший. Став можна буде наповнювати дощовою водою, яка зараз стікає в каналізацію. Для цього – увага! – під головною алеєю Парку культури задумано провести трубу від монумента Слави на Стрийській, де є окрема дощова каналізація.
Ідеї Юліана Чаплінського щиро висміяли відомі львовознавці брати Радковці. «З початку ХХ століття відбулася зміна гідрології грунтів, і води, які живили став з Цитаделі, вже не будуть стікати у новоутворене озерце», - переконаний Іван Радковець.
Натомість Петро Радковець висловив здивування заявами міської влади, що новотвір живитимуть підземні води.
«Це які підземні води. Нині там уже нема чистих джерел, котрі живили Полтву, як і чистої Полтви. Хіба міська влада хоче живити став з каналізації, яка там справді розташована. Вони у Ратуші думають, про що говорять, чи справді надумали наповнювати новий став стічними водами, щоб смерділо на все місто», - насміхається Петро Радковець.
Друга і не менш важлива проблема, – рух транспорту по Вітовського – ключовій магістралі, яка з’єднує центр міста з початком вулиці Сахарова. Ставок і дорога, – поняття нерозривні, тому й відкопувати став планується паралельно з початком ремонтних робіт на Вітовського.
Процес пішов, а в нас ніхто і не питав
Безперечно, ідея розкопування Пелчинського ставу – грандіозна. Один із депутатів міської ради припустив, що в такий спосіб Андрій Садовий хоче увіковічнити своє ім’я у Львові. Мовляв, грошей, звісно, трохи вкрадуть, народ пошумить, а став лишиться. І вже наступні покоління будуть вказувати на нього пальцем і казати: «О, це став Садового».
Офіційно, як повідомляли у міській раді, роботу над аналізом технічної частини проекту робоча група розпочала ще 23 червня минулого року. Що вони там надумали, – громаді наразі не повідомляють. Однак, судячи з того, що гроші на проект вже виділені, а ремонт Вітовського не за горами, то справа вже на виході.
Інша річ, що наразі ніхто не озвучує хоча б орієнтовну загальну вартість проекту. Очевидно, у своєму стилі, львівська мерія поставить мешканців до відома.
«Я все ж таки сподіваюся, що на тих 600 тисячах, виділених на проект, все й закінчиться. Освоять півмільйона, зрозуміють, що їхній прожект, – це чистої води бздура, і на тім заспокояться», - каже Андрій Салюк.
В іншому разі він передбачає чималі витрати; «Чому такий проект затіюється без жодного обговорення з громадськістю. Уявіть, яких він потребує капіталовкладень, які підуть з моєї кишені, з кишень усіх львів’ян».
Взагалі захиснику історичної спадщини Львова ідея Чаплінського-Садового видається дуже дивною.
«Звідки таке могло прийти в голову? У Львові є діючі водойми, які занедбані, ті ж Алтайські озера, той же ставок на Знесінні. Чому там ніхто не хоче створювати рекреаційних зон, натомість намагається витягнути з під землі давно забуту історію? Дуже виглядає на «блаж» і на якусь аферу», - обурюється Салюк.
Не менш скептично ставляться до ідеї й брати Радковці, котрі теж вбачають у ній можливу корупційну складову.
«Слово «негативно» дуже-дуже не відповідає моєму ставленню до ідеї відновлення Пелчинського ставу. Якщо говорити на жаргоні, – це просто дебілізм. Таке враження, що ті, хто про це говорять, знають Львів тільки по фотографіях», - каже Петро Радковець.
«Пелчинський став розташовувався на околиці тодішнього Львова. Коли місто почало розширятися та індустріалізуватися, він втратив свою актуальність і став розплідником різноманітних інфекцій. Власне це було однією з причин, що на початку ХХ століття, як тільки зявилася технічна можливість, його засипали», - каже П.Радковець.
Його брат, – теж відомий львовознавець Іван Радковець, – доповнює: «Сучасна інфраструктура міста робить ідею відновлення ставу абсурдною. По-перше, вулиця Вітовського – одна з важливих магістралей. Крім того, на цьому місті розташована СБУ, а, отже, можна припустити, наявність належних підземних комунікацій».
Іван Радковець підозрює, що в ідеї відновлення Пелчинського ставу насправді домінує ідея грошей.
«Тут пахне чистим відмиванням грошей. Хто і звідки фінансує і фінансуватиме далі всі заздалегідь абсурдні візуалізації та проекти? За які гроші, в разі чого, все це робитиметься? Або обберуть львів’ян, або «нагріють» інвестора», - вважає Іван Радковець.
Брати Радковці вважають ідею відновлення Пелчинських ставів абсурдною і з рекреаційних міркувань.
«У межах Львова є кілька ставів. Однак у них ніхто не купається. Бо у межах розвинутого міста чистої води бути не може, не враховуючи штучних басейнів. Тобто купатися там однаково ніхто не буде. У Львові завжди вміли закопувати гроші в землю, а тепер хочуть втопити їх у ставку», - резюмують брати Радковці.
Натомість Андрія Салюка цікавить, хто відповідатиме за «незрозумілу аферу».
«Чи хтось цікавився у громади її думкою? Чи хтось озвучував громаді, скільки грошей піде на чиюсь «блаж»? Я взагалі не розумію, у нас що проблем у місті немає? Все так добре у містобудуванні, що головний архітектор у робочий час проводить презентації якихось фантастичних ідей»? – дивується Салюк.
