У лютому Стокгольмський міжнародний інститут досліджень проблем миру (SIPRI) опублікував дослідження про глобальний ринок озброєнь. За даними Інституту, Україна увійшла в десятку найбільших постачальників товарів військового призначення в світі. Здавалося б подібна інформація повинна пробуджувати у пересічного читача відчуття гордості за власну країну, якби не одне але…
Надані Інститутом дані про український експорт стали причиною інформаційної кампанії у низці ЗМІ проти України, де нібито «викривається» активне співробітництво України з Росією у військово-технічній сфері.
Вивчаючи ці публікації, можна дійти логічного висновку, що дана кампанія по висвітленню експорту української продукції військового призначення переслідує конкретні цілі.
Насамперед, розповсюдження завідомо неправдивої інформації покликане дискредитувати Україну в очах її європейських партнерів. Буцімто, в той час, коли Європа активно використовує політичні та економічні санкції проти Росії, наша країна продовжує підтримувати тісні стосунки в оборонній сфері з країною-агресором.
Крім того, переконати українців, що однією з головних причин затягування конфлікту на Сході України є не стільки допомога Росії терористам, скільки небажання української влади його завершувати. Замість того, щоб забезпечити українську армію сучасними видами озброєння, Україна продає їх агресору.
Третє, але не менш важливе, - антиукраїнські публікації мають на меті витиснути українські підприємства зі світового ринку озброєнь, оскільки була, є і залишатиметься сильним конкурентом для російського оборонного комплексу.
І останнє. «Путін і компанія» таким чином вкотре намагаються відвернути увагу світової спільноти від причетності Росії до анексії Криму, розпалювання ворожнечі та ведення братовбивчої війни на Донбасі.
Аналізуючи усе вище зазначене, робимо один простий і логічний висновок, Росія і є фактичним замовником усіх антиукраїнських публікацій. Хоча, для цього не потрібно бути експертом міжнародного класу.
Що ж, спробуємо неупереджено розібратися в цій ситуації і визначити чи дійсно Україна причетна до того, в чому її звинувачують.
Одразу ж після виходу у світ звіту шведського Інституту, низка українських видань підняли галас про співробітництво України та Росії в сфері військово-технічного співробітництва.Переглядаючи дані таблиці, де вказані дані щодо партнерів, об’ємів поставок, вартості замовлень та строків їх виконання, можна зробити саме такий висновок. Але це лише перше враження і при більш детальному аналізі розумієш, що звіт був вивчений поверхнево, без належного аналізу. Зрештою, «російські митці» в галузі пропаганди ніколи не переймалися достовірністю фактів чи проведенням глибинного вивчення інформації. Для них головне - перша реакція, яку потім можна буде підгодовувати черговою брехнею. В той же час, детально ознайомившись із наданими даними, стає зрозуміло, SIPRI оперує показниками з 2012 по 2016 роки. Так, до 2014 року, Україна дійсноспівпрацювала з російськими концернами та постачала товари військового призначення. Більш того, українські підприємства розглядалися керівництвом РФ як невід’ємна складова російського ОПК. Вже тоді, московська верхівка, а можливо й раніше, почала виношувати плани захоплення України і використання її виробничих потужностей для власного переозброєння.
Слід зазначити, що відповідно до указу Президента України №691 «Про заходи щодо вдосконалення державної військово-технічної політики», українські держпідприємства припинили співробітництво з підприємствами російського ОПК. Також у згаданих публікаціях не згадується, що при підготовці звіту SIPRI використовує дані, отримані від Державної служби експортного контролю, згідно яких, починаючи з 2015 року відсутня інформація про торгівлю озброєнням та товарами військового призначення з РФ. Натомість, з’явилася інформація про диверсифікацію постачань продукції українського ОПК в інші регіони світу.
Згідно офіційної статистики (іншої не існує через секретність такої інформації), «Укроборонпромом» у 2016 році підписано експортних контрактів на 25% більше, ніж у попередньому.
Так звідки ж з’явилася інформація про постачання української продукції ОПК на російський ринок?
Все дуже просто. Достатньо завантажити таблицю по країнам-експортерам озброєння, де знаходиться інформація про вартість підписаних закупівельних контрактів і статтях витрат.
Посилаючись сам на цю таблицю, окремі аналітики акцентують увагу, що впродовж 2016 рікдо Росії було поставлено військової продукції на 169 млн. доларів США, що й викликало хвилю негативних емоцій, обурень та звинувачень у зраді.В даному контексті під прес всенародного гніву потрапили запорізький завод авіадвигунів «Мотор-Січ» і держпідприємство «Антонов», що входять в складу концерну «Укроборонпром».
Попри це, якщо детально розібратися в ситуації, стає зрозуміло, що інформація у публікаціях поверхнева і подана без належного опрацювання та аналізу.
Щодо постачання «Мотор-Січ» в Росію 164 турбореактивних двоконтурних двигуна АІ-222-25, для навчально-бойових літаків Як-130, то за словами директора по зв'язкам з громадськістю ПАТ «Мотор-Січ» Анатолія Малюка: підприємство не здійснює ВТС з Росією після офіційного рішення влади про заборону на співпрацю. Поставки двигунів припинені підприємством в червні 2014 року.
Також у зраді звинуватили і ДП «Антонов», буцім то підприємство продовжує співпрацювати з Росію і постачати транспортні літаки Ан-140. Проте, звинувачуючи у зраді, сторона обвинувачення не зазначає, що у 2013 році між ДП «Антонов» і російським «Авіакор» було підписано угоду, за якою РФ отримала право інтелектуальної власності на військово-транспортні моделі українських літаків Ан-140т, Ан-140С, а також Ан-140-100, який випускається для потреб російського Міноборони.
Якщо детально вивчити дані наведені в таблиці, можна поміти у коментарях, що статус виконання замовлення є таким, виконання яких припинено через заборону експорту до Росії.
Отже у звіті за останній рік включена вся залишкова вартість від закупівельних договорів, які припинені з 2014 року і не були виконані.
SIPRI допустив неточність, що вирішили використати на власну користь московські «небожителі». Безсумнівно замовником інформаційної кампанії виступає Кремль та ті, хто йому прислужують з числа українських олігархів, використовуючи окремі українські видання.
Які ж цілі переслідують замовники?
На початку статті ми розглянули основні цілі, які переслідують російські пропагандисти. Проте, існує ряд чинників, які не менш важливі при аналізі проведення антиукраїнської інформаційної кампанії.
Не варто забувати, що Україна в ході спілкування з адміністрацією Білого Дому, колишньою і теперішньою наголошувала на необхідності надання нашій країні летальної зброї. Якщо за часів президентства Обами дане питання не розглядалось як можливе, то оточення Дональда Трампа не виключає розв’язання даного питання на користь офіційного Києва. Звичайно Кремль занепокоєний таким перебігом подій і не дивно, що інформаційні атаки розпочалися саме зараз, коли прозвучали заяви американських сенаторів щодо надання більш радикальної допомоги Україні.
Також «московський цар» і його свита не забувають про російського споживача, чий мозок потрібно тримати затуманеним, з цим файно справляється дешева оковита і підживлювати його інформацією, що в державі все спокійно, а весь негатив придумали «україно-фашистські карателі» під керівництвом своїх «американських господарів».
Після публікацій деяких українських ЗМІ про російсько-українське співробітництво, московські ЗМІ розпочали активну антиукраїнську кампанію про злісну брехню українських журналістів і ефективність політики імпортозаміщення, яка дозволяє обходитись без товарів українського виробництва. Таким чином, Москва вбиває одним пострілом двох зайців: дискредитує Україну перед світовою спільнотою і збільшує градус напруги в українському суспільстві, а також вкотре демонструє росіянам ефективність путінського правління і продовжує підтримувати образ ворога в лиці українців.
