Колись, після цього всього, ми поставимо пам'ятник українським дружинам - жінкам-мироносицям, за те що:
Возили-водили-носили-тягнули наших дітей в садочки і школи,
Навчились міняти акумулятор в авто,
Прийняли наше рішення тоді,
Через силу усміхались і стримували себе, коли чули від знайомих "І чого він туди поперся?",
Їхали за кордон, щоб купити для його підрозділу буса і вперше в житті мчали ним автобанами Європи через пекло митниць,
Слухали наші телефонні розмови з фронту і вдавали, що не помічають, що ми щось недоговорюємо,
Любили наших дітей за двох,
Гоїли рани своїх чоловіків у шпиталях,
Тріскали на друзки і збирались докупи, бо треба це все далі нести,
Чекали.
