Учора неподалік Опери побачив трохи дивного хлопчика років 10-ти, який під дощем просто блукав містом. Білявий, не стрижений, він був одягнутий в сіру курточку і щось мугикав собі під ніс. В руках крутив велику червону парасолю.
Мене вуличний мандрівник не бачив. На розі Тиктора хлопчик якусь хвилю дивився на одноногого старого, який згорблений сидів в амбразурі підїзду, потім замислився, з хвилю вагався, врешті підійшов до чоловіка на візку і дав йому одну гривню. Я добре бачив - це була саме купюра в 1 гривню. Метрів за 10 я наблизився до малого:
- Що співаєш?
Той знизу уверх глянув на мене:
- А я тільки -но діду - каліці гривню дав!
- Я бачив - ти молодець. А тобі що - самому грошей не треба?
- Треба, але я ж з ногами, а він без ноги
- Логічно. Вчишся?
- Третій клас вже закінчив. В четвертий піду.
- Геть дорослий. Мама на роботі?
- Ага. Дала трохи грошей, а я хот - дога купив. І "колу". Їй скажу - перше і бульбу з котлетою
- А чого по місту в дощ лазиш?
- А що робити, дядьку? Тата нема, діда і баби нема, то й в село нема до кого їхати, красти, священик казав, не можна, грошей в мамки не дуже є, на море не хватить (вона через те дуже злиться), то я й ходжу по місту дивлюсь на життя і пригоди людей. Дуже цікаво.
- Їсти хочеш?
- Хот - дога, як є.
Врешті погоджується на чізбургер. Поки жінка - продавець готує, я боягузливо (як би що не подумали гидкого) швидко розраховуюсь і прощаюсь.
Тисну дитині руку:
- Ходи щасливий! Хороша ти людина, пацан!
- Ви теж нормальний, чоловік. Діти є?
- Троє. І онуків троє.
- Ого! Багато! Батьки живі?
- Нема вже нікого… Давно
- А парасолю маєте?
- В сумці
- Якби не мали, то я б провів до підїзду. Бо нема нічого гірше, як промокнути під дощем. Потім смарклі і мамка насварить. Ви ще пам’ятаєте як сварить мамка?
