Хочу собі дозволити від імені онкохворих сказати: ми маємо право на життя.
Лише в Україні цей діагноз люди чують наче смертельний вирок, а у всьому світі ця хвороба лікується трішки довше ніж звичайна, і інколи, навіть, не залишає по собі слова «інвалід».
Символічний день – Всесвітній день боротьби проти раку. День боротьби із хворобою, яка вбиває тисячі українців щороку і мільйони людей по всьому світу.
Причин таких важких захворювань безліч. Головна з них – це екологія. Україна має свій «спадок» - аварію на Чорнобильській АЕС, що навіть через 30 років щодня нагадує про себе. Тож один із обов’язків держави – приділяти особливу увагу боротьбі із онкологією.
Насправді ж ми бачимо, що тема онкозахворювань для влади є непопулярною. Волонтери, благодійні фонди, журналісти, громадські активісти намагаються допомогти онкохворим зі збором коштів на лікування та донести потреби до вух можновладців.
Для мене особисто, як і для більшості українців, ще декілька років тому, тема онкології та орфанних захворювань була далекою і не зрозумілою. Але пройшовши цей шлях боротьби за своє життя, я бачив і бачу ту несправедливість, байдужість, з якою щодня зіштовхуються важкохворі.
І ми врешті-решт маємо називати речі своїми іменами. Адже стан лікарень, де щороку отримують допомогу онкохворі, знаходяться у жахливому стані. Потрібні ліки для важкохворих – недоступні, адже частина з них заборонена для продажу в Україні. Це є наші реалії.
Я пам’ятаю, як моя дружина шукала для мене ліки по всьому світу, як частину з них діставали контрабандою. Я пам’ятаю, у якому стані була перша лікарня, куди я потрапив. Я пам’ятаю, як декілька місяців свого життя перебував у боксі інтенсивної терапії, а навколо мене були такі ж самі хворі. Я пам’ятаю, як хтось помирав, а хтось їхав додому із гарними аналізами.
Важкохворі щодня ведуть боротьбу і зі своїм недугом. Але також вони мають боротися і з цією прогнилою системою, і з владою, яка вперто не бачить важкохворих людей. Доказ цьому – шалені події літа 2017, коли ми вперше разом із родичами важкохворих вийшли під Кабмін. Тоді всі ще боялися казати голосно про свої проблеми. Сьогодні ж важкохворі не мовчать.
Наше суспільство має змінитись. Перш за все, українська влада має взяти курс на боротьбу із онкологією. Один із таких кроків – це трансплантація кісткового мозку та органів. Україна може бути флагманом у цій сфері медицини. Ми маємо талановитих лікарів, можемо мати чудові умови. Лише потрібно мати бажання щось змінити.
День боротьби проти раку – день солідарності із тими, хто пережив колись та переживає зараз важкий момент свого життя. Це день, коли кожен має замислитись, що підступна хвороба не обирає за розміром гаманця чи соціальним статусом.
