Форпост публікує другу частину дискусійного тексту Лариси Ніцой, присвяченою особливостям розробки і прийняття «мовних законів». Першу частину тексту читайте тут.
Може Ви думаєте, що оце усе? Кінець історії? Е ні, дорогі друзі. Бо тут ще назріла історія з громадським законопроектом Про Мову 5670. Це ще один детектив. Про те, як Міністерство культури створило Координаційну раду з застосування української мови в усіх сферах життя. В цю раду увійшла і я, і звісно, громадськість, яку давно всі знають, як борців за мову. На цій координаційній раді я неодноразово піднімала питання: «Давайте запросимо фахівців писати новий закон про мову. Навіщо нам чекати, коли той ганебний закон Ка-Ка скасують, давайте писати новий». Але відмовлялися. А тут чи згори дозвіл надійшов, чи так зірки показали, бо раптом повідомляють: «Треба поділити Координаційну раду на дві робочі групи. Перша пише Державну програму розвитку української мови для Уряду, друга група писатиме Закон про мову для Верховної Ради. Обидві групи на спільних нарадах повинні обмінюватися напрацьованими матеріалами, обговорювати, правити, доповнювати. Записалася я в групу по написанню Законопроекту про мову. Глядь, а громадськість теж сюди записалася. Як уявила я собі, скільки ми сваритимемося через різне бачення захисту українського, подумала, що не буде через це роботи, завадить законопроекту. А тут кажуть, що юридичне світило Василенко консультуватиме написання. Зітхнула я з полегкістю, що можна бути спокійною, він юрист – усе вірно напишуть. Переписалася в іншу групу, по написанню програми, а хлопців попереджую:
Ви не вчителі і в школі не працювали, не засуньте знову свою двомовність в закон. Як дійдете до освіти, покажете. Тим більше, що домовилися обмінюватися і обговорювати.
Прокололася я. Помилилася. Недооцінила хлопців. Чому я повірила, що вони покажуть свої напрацювання? Вони порушили домовленість. Громадськість, яка писала закон, жодного разу не показала текст законопроекту Координаційній раді. Вони прийняли рішення на своїй групі, тримати текст у секреті. Я писала листи з проханням дати почитати. Не дали, аж поки не зареєстрували його у Верховній Раді. Вже коли нічого не поправиш, скинули посилання на сайт ВРУ, мовляв, отепер читайте. Відкриваю. І перш, ніж до свого кровного, до статті «Мова освіти» дійти, натикаюся на статтю 1, страшний пункт2. Цей пункт перекреслює увесь закон про захист державної мови. 2. «Статус української мови як єдиної державної мови не може бути підставою для заперечення мовних прав і потреб осіб, що належать до національних меншин». ЯК? Як таке некоректне можна було написати захисниками української мови? Ківалов з Колєсніченком відпочивають. Усі наступні статті цього закону перекреслює цей маленький пункт. Приходжу я, наприклад в магазин, і кажу, що за законом ст. 26 мене повинні обслужити українською мовою, а продавець у відповідь скаже: «Та хоч 10 разів українська мова має статус державної, однак цей статус не може звужувати моїх потреб розмовляти зараз мовою меншини» дивіться ст 1, п 2.. Читаю далі законопроект. ст 17 Мова освіти. А там,ну звісно ж, та сама балалайка, що і в Законі про освіту. Не послухали хлопці. Залишили двомовність: «навчально-виховний процес в садках мовою меншини поряд з державною мовою», навчально-виховний процес у школах мовою меншини поряд з державною мовою». Наїхала на них:
Та що ж ви творите!
На захист їм долучився Роман Матис «И так поймут».
Пані Ларисо, ви провокатор, який хоче завалити мовний закон. Ми зробимо все, щоб за нього проголосували. А ви робите кар’єру на популізмі.
- Та при чому тут кар’єра! Ви листи батьків читали? Вони просять захисту. Два маленьких слова навчання-вивчення, а за ними визначається політика країни. Ви в школі працювали? Ви освітяни? Чому ви лізете в освіту? Чому не дали почитати законопроект? Покажіть мені, хто з вас писав рядки про мову освіти. Хто писав пункт про статус державної мови, яка не може звужувати потреб меншин? Покажіть мені, хто зробив цю диверсію? Ви рішення Конституційного суду читали? Це рішення обов’язкове до виконання на всій території України і не може бути оскаржене!За цим рішенням мовою навчання в усіх закладах України є українська мова. Мова меншини може застосовуватися і вивчатися. Читали Ви це, чи ні? Якщо не читали, чому ви знову топчетеся по освіті? Ви фахівці освітніх процесів? Ви елементарного, «навчання» з «вивченням» не розрізняєте. Негайно виправляйте все.
Громадськість зчиняє галас. Мовляв, Ніцой – агент ФСБ, яка поливає брудом лідерів громадських організацій, її спеціально запустили, щоб в Україні не прийняли Законопроект про мову. А її прихильники «секта Ніцой: вивчення-невивчення» їй підспівує». Почали ритися в моїй біографії, додумуючи свої міфи на основі прочитаного. Знищили два акаунти на фейсбуці з викривальними матеріалами. Вирізають з відео різні непривабливі епізоди і викладають в інтернеті. На жаль, українці не заглиблюються в суть. Не вчитуються, що я вимагаю. Вони дивляться відео, вихоплене, де я сварюся з владою, яке підписала громадськість: «Дивіться, яка ваша Ніцой сварлива», і думають, що так і є, сварлива. А Ви вслухайтеся, чому сварюся. Та за мову ж.
Питаю у «громадськості»:
Якщо я – агент Кремля, а Ви - патріоти, як могли написати такий принизливий пункт для української мови, що її статус нічого не вартий в порівнянні з потребами меншин. Якщо це не ви писали, чому пропустили цей пункт, патріоти?
Ой, пані Ларисо, ідіть зі своїми радикальними поглядами… Ви хочете завалити закон. У Верховній Раді не буде голосів для Ваших правок.
У 91-му році у Верховній раді теж не було голосів за прийняття незалежності. Якби Чорновіл на це зважав, ми б її так і не здобули. Приберіть пункт про Статус державної мови, який може посунути мова меншин, внесіть правки в мову освіти, і я мовчатиму.
Не прибирають. Правки не просто не вносять. Громадськість разом з владою проти них борються. Я думаю, що комусь нагорі принизливий стан української мови - це принципово. На всіх нарадах громадськість співає в одну дудку з владою.
Ото ж, повертаємося до питання, що ми не поділили, і де я взялася. Ми нічого не ділимо. У нас різні світоглядні підходи. Мені їхні методи боротьби і напівміри, та половинчасті досягнення, про які вони кажуть «це перемога» - не підходять. Я вважаю, що ми господарі у своїй хаті і ми диктуємо правила. Тому я змушена була взятися самій боронити себе в зросійщеній Україні. Повторюся, якби громадськість гарно робила свою роботу, на яку вони самі визвалися – я б сиділа у своєму райочку.
А так, боротьба на сьогодні ще триває. Які для себе я маю плюси від цієї боротьби? Я вважаю, що жодних плюсів крім шкоди. По-перше, громадськість мені кругом робить рекламу істерички, агентки, провокаторші, яка валить патріотів. Вони зустрічаються з багатьма нашими спільними знайомими і розповідають їм, яка я погана. Ті мене перестрівають і питають: «Що там за скандали навколо тебе? Що з тобою сталося? Це так негарно!»
Громадськість каже, що в мене криза жанру, і тому я переключилася з книжок на свій піар. Насправді в мене купа книжкових ідей у голові, але через цю громадськість, через те, що я роблю їхню роботу, я не можу ці ідеї втілити в книжки і донести до дітей. І в мене справді криза, але не жанру, а часу. Мені катастрофічно не вистачає часу ні на що, бо зранку до ночі я сиджу і читаю закони: наші та європейські. Пишу листи у всі куточки. Веду переписку з українцями в Європі та Америці, прошу їх перекладати українською тамтешні закони.От навіть останній приклад. Шамайда мене постійно переконував, що в Польщі в українських школах усе українською мовою. Змушена була писати до Польщі. Прислали мені відповідь їхнього міністра освіти і приклали навчальні плани. У їхніх школах для українців не весь процес українською мовою, як обманював мене Шамайда, а три години на тиждень. Дві години української мови та година історії з культурою. А ще я зустрічаюся з політиками, сиджу на нарадах у комітетах і міністерствах і дивлюся як здають Україну. Це ще те катування, дивитися, як на твоїх очах здають українські позиції, пояснюючи це якоюсь доцільністю, догоджанням меншинам, що Верховна рада за інакший варіант не проголосує. То зробіть так, щоб проголосувала. Просіть, моліть, пояснюйте, наказуйте, тягніть сміттєві бачки, паліть шини врешті…
Третє. Через цю боротьбу я маю що втрачати. Кожен дитячий письменник мріє, щоб його книжки вивчалися в школах чи садках. Я не просто письменник, я ще й педагог. Мої книжки – це помічники для вчителів. Моя книжка «Дві бабуськи в незвичайній школі або скарб у візку», пригодницька весела повість з хлопчиком –візочником – це інклюзивна освіта, яку тільки почали запроваджувати в Україні, а в мене вже для неї є книжка. «Мій Блек» - про милосердне ставлення до тварин», «Зомба» - про милосердне ставлення до людей, «Ярик і дракон» - про бережне ставлення до дерев і кущів, «Павлусь і Павлинка» – про бережна ставлення до довкілля. «Звірята-друзята» - про дружбу і любов до рідної землі», «Незламні мураші» - про наших бійців АТО. Яку книжку не візьми – це матеріал для школи. Вчителі, які знають мої книжки, дякують, що теми, які я піднімаю в моїх книжках дуже виручають у роботі з дітьми. Скажіть, після моїх мовних воєн з міністерством освіти, чи зможу я розраховувати, що міністерство включить мої книжки в шкільну програму? Іванна Коберник, радник міністра уже написала, що я невдячна. Моя екологічна казка «Страшне страховисько» є в читанці, я з міністерством воюю, ще й патріотичну громадськість, її друзів, ображаю.
Громадськість переконує людей, що я затягую процес з прийняттям законопроекту. Але ж це відверта неправда. Хіба я голова Верховної ради? І не я Голова Комітету освіти ВРУ. Голосування Комітету призначене на 21 червня. Я добиваюся, щоб Комітет затвердив наші правки, а не міністерські, затягування в чому? Верховна Рада теж має свій порядок денний і графік внесення на голосування законопроектів, і цей графік не залежить від мене.
Громадськість мене звинувачує, що я почала виборчу кампанію і готуюся до виборів у Верховну Раду. Їм і в голову не приходить, що то їхня потаємна мрія, а не моя. Я маю свою улюблену справу, яка чекає мене не у Верховній Раді, а в садку на дачі. Там, де я її й залишила, ідучи на цю війну. Там, де б я вляглася в траву чи шезлонг, і писала б дітям теплі добрі історії.
Читайте також:
Звідки взялася Лариса Ніцой або що не поділили патріоти (ч.1)
Мене запитували, чому я вважаю Ларису Ніцой провокаторкою…
