Нехай так. Ми не іменуватимемо цього поважного пана Пупсом. Просто констатуємо, що був такий персонаж у бандитському угрупуванні покійного Колі Рокеро, і що ціла компанія серйозних людей, - правоохоронців, журналістів, політиків, - чомусь воліє називати екс-депутата Ігоря Кривецького тим же прізвиськом, що й згадану малосимпатичну фігуру з неспокійних 90-х.
Раз уже ми згадали, трошки про Пупса-бандита. У бандформуванні Колі Рокеро справді числився чоловік з таким прізвиськом, – чи то на посаді «бригадира», чи навіть своєрідного фінансового менеджера. «Бригада» Рокеро мало чим відрізнялася від інших кримінальних угрупувань того часу. Побори з нелегального та напівлегального бізнесу, «кришування» проституток та нелегальних заробітчан у сусідніх країнах, напади на перевізників автомобілів та фури з вантажами, супровід наркотрафіку, – такі основні напрямки кримінального бізнесу хлопців Рокеро називають обізнані правоохоронці. Серед інших бандитів Коля Рокеро відзначився хіба довговічністю, – його «бізнес» процвітав аж до 2007 року, коли кримінального ватажка розстріляли у власному автомобілі. Після цього його «бригада» поступово зникла з мапи бандитського Львова.
Чи став саме Пупс нащадком капіталів убитого кримінального авторитета, як про це писали свого часу окремі ЗМІ? Знавці львівського кримінального світу висловлюють сумнів у цьому. Проте, навряд чи по завершенні кримінальної кар’єри цей персонаж залишився з порожніми кишенями, – не той характер.
А тепер про Ігора Кривецького. Його офіційна біографія значно млявіше описує складний період кінця 90-х - початку 2000-х. У 1995-му уродженець карпатського села Мохнате закінчив хіміко-технологічний факультет «Львівської політехніки». Після навчання працював менеджером на фірмі, яка займалася пакуванням та реалізацією продуктів харчування. У 2003-му став приватним підприємцем. Паралельно здобув другу освіту на факультеті міжнародних відносин Львівського університету (закінчив у 2005 році). Прекрасний старт для майбутнього мільйонера.
Бізнес-старт: «Узлісся», «Фешн», Сбербанк Росії
Проблема у тому, що потужного легального бізнесу, який би генерував такі кошти, у Кривецького немає. Неодноразові обіцянки часів депутатства у Верховній Раді «засвітити» свій бізнес так і не були виконані.
«Є багато різних проектів, якими я пишаюся. Прийде час, і я вам їх презентую», - розказував він ще у 2012-му. Час так і не прийшов.
Так, у Кривецького є відпочинкові бази, готелі та ресторани. Є ще нерухомість, яка здається в оренду. Якщо вірити Вікіпедії, він має також якісь активи в сільському господарстві, житловому будівництві та енергетиці. Все це, звісно, приносить якийсь зиск. Та не тут слід шукати основу багатства нашого героя. Доходи, які приносить екс-депутату українського парламенту його підприємницька діяльність, навряд чи можна навіть близько порівняти з дивідендами, які дає Кривецькому бізнес під назвою політика.
Але спочатку й справді, - про нерухомість, готелі та ресторани…
Частина майна Кривецького була куплена відносно давно, більшість об’єктів бізнесмен оформив на себе, членів родини або на наближених до нього осіб у 2005-06 роках (нагадаємо, у Львові ще на повну потужність діяв Коля Рокеро). Того року, до прикладу, Ігор Кривецький став власником готельного комплексу «Узлісся», розташованого неподалік від села Стрілки Перемишлянського району Львівщини. Приблизно тоді ж він прибрав до рук і кілька туристичних баз та готелів на території Міжгірського району Закарпаття, об’єднаних під юридичною маркою ТОВ «Боржавські Схили».
Юридичним власником клубу є засноване у 2006 році ТОВ «Фієста-Фантастика», у якому рівними частками володіють Кривецький та його бізнес-партнер Олександр Веремеєнко. Останній менш відомий широкому загалу, хіба що детективною історією, яка сталася з ним у 2012 році. Тоді у ЗМІ з’явилася інформація про викрадення Веремеєнка. Пізніше з’ясувалося, що «викрадення» спільно з правоохоронцями організував сам «потерпілий», аби викрити людину, яка «замовила» його вбивство. Втім, поєднати цей трилер з іменем тоді уже депутата Верховної ради Ігора Кривецького не вдалося навіть найбільш бажаючим.
Але повернемося до часів давніших. Ще одним ласим шматком нерухомості у центрі Львова, який на пару придбали Кривецький та Веремеєнко, став торговий зал на площі Галицькій, де нині розташований фірмовий магазин Roshen. І тут не обійшлося без пікантної історії. Приміщення площею 359,9 м2 в центрі Львова було придбане за 600 тис. грн у травні 2008 року. А вже в листопаді 2010-го нові власники укладають угоду про оренду цього приміщення зі… Сбербанком Росії.
Угоду з російським банком було розірвано лише через п’ять років, у серпні 2015-го, тоді ж партнери віддали приміщення ідеологічно більш зручному орендареві: президентському «Рошену».
Коли скандал зі співпрацею із Сбербанком Росії виплив назовні, Кривецький традиційно зробив здивовані очі. А коментувати ситуацію довірив прес-секретарю «Свободи».
«Коли я йому сказала, він здивувався, що так є. Він передав функції здачі в оренду юристам, а тому взагалі не займався цим. Це не його основне заняття», - розповіла вона.
Як вияснили журналісти видання «Наші гроші.Львів», Кривецький та Веремеєнко справді надали право управління майном члену партії «Свобода» Людмилі Височанській. Але це право вона отримала лише у 2012 році, коли угода з Сбербанком Росії діяла вже два роки.
Не гребує бізнесмен використовувати і паспорт своєї старенької матері, яка теж фігурує у якості співзасновника кількох підприємницьких структур, а певний час навіть числилась бізнес-партнером Дмитра Фірташа.
Партія як машина для заробляння грошей
Ігора Кривецького часто називають «сірим кардиналом» «Свободи». Офіційно він обіймає одну із найвищих партійних посад, – керівника економічної ради, або як її неформально називають у партії, «касира». Доволі часто йому також приписують роль головного спонсора «Свободи». Хоча останнє твердження викликає посмішку у багатьох експертів, які переконані: Кривецький не витрачається на партію, він заробляє на ній.
На початках цієї кар’єри Кривецький, видається, справді був одним із «спонсорів» доволі бідної на той час «Свободи». Ось як описувала тодішні стосунки сторін в одному із своїх розслідувань газета «Експрес»:
«Тягнибоковi потрібні були гроші, Морда і Пупс мали гроші й хотіли купити собi квиток «у політику». Тягнибок ризикував, але гроші були для нього шансом після багатьох років, проведених у ролі політневдахи, спробувати розширити горизонти партії».
Згаданий «Вова Морда» (він же Володимир Дідух) має свою версію тих подій, яку він описав в інтерв’ю тому ж «Експресу». Дідух заявив, що саме він з кінця 2000-х був головним «спонсором» «Свободи», причому гроші керівництву партії, - ні мало, ні багато, 48 мільйонів доларів, - передавав безпосередньо через Кривецького.
А щодо горизонтів, то вони таки й справді розширилися. Восени 2010 року «Свобода» тріумфально виграє вибори в західному регіоні України, в тому числі на Львівщині. «Свободівці» здобувають третину місць в обласній раді (серед обраних був і Ігор Кривецький, - №5 у партійному списку) та абсолютну більшість у міськраді. До повного щастя брало лише мерської посади, - але тут у кандидата партії Юрія Михальчишина не вистачило особистого рейтингу, аби змагатися з Андрієм Садовим.
«Свободі», що називається, «поперло». Але поки хтось просто тішився отриманим мандатом, люди прагматичніші почали перетворювати політичні дивіденди у фінансові. Процитуємо ту ж газету «Експрес»:
«Дуже скоро Пупс перетворив «Свободу», яка ще донедавна нидiла у злиднях, у машину для заробляння фантастичних грошей. Більшість у місцевих радах Західної України Пупс почав конвертувати у добру копійчину».
Як стверджували журналісти «Експресу», джерела збагачення були різноманітними. Тут і хабарі за «правильне» рішення стосовно продажу чи оренди комунального майна, і «вiдкати» з бюджетних програм, які приймалися в інтересах конкретних підрядників, і «дерибан» коштів і комунальних підприємств, і так звана «лояльність» до олігархів та великих фінансово-промислових груп на контрольованих територіях.
Чи відповідають дійсності всі ці звинувачення? Зауважимо, що скандальні статті «Експресу» не залишилися без реакції Кривецького і Ко, ставши приводом для цілої серії судових позовів. Втім, рішення судів різних інстанцій у цій справі, як це частенько водиться в Україні, були настільки діаметрально протилежними, що так досі і не дозволили визначити, на чиєму боці правда. Поки що сторони періодично рапортують про свою перемогу, в залежності від того, чию сторону прийняв той чи інший суд.
Але це було не єдиним звинуваченням «свободівців» стосовно «сланцевої» теми. Їхні опоненти також стверджували, що ця політична сила активно інспірує протести громадськості проти розробки родовищ сланцевого газу. І не просто так, а в інтересах українського олігарха Дмитра Фірташа та його російських партнерів.
Що цікаво, у всіх земельно-майнових історіях з відтінком скандальності ім’я депутата Кривецького у той час не пролунало ні разу. Але в кулуарах депутати неодноразово запевняли, що саме Ігор Кривецький дає прямі і чіткі вказівки, як потрібно голосувати за питання, що «пахнуть грошима». Що депутатам-«свободівцям» з обласної, що з міської ради.
Печерські пагорби: нові перспективи та нові друзі
Підкріплена міцним фінансовим тилом, у 2012 році «Свобода» закріпила свій політичний успіх дворічної давності, отримавши більше 10 відсотків голосів в одномандатному окрузі на виборах до Верховної Ради і створивши потужну фракцію чисельністю 37 депутатів. Кривецькому, який фігурував у виборчому списку під скромним тринадцятим номером, досягнутого партією результату цілком вистачило, аби стати депутатом парламенту.
Проте основну роль новообраний депутат відвів собі іншу. За твердженнями колег по фракції, саме Кривецький став головним переговорником від «Свободи» у розмаїтих домовленостях стосовно правильних голосувань. Що не кажіть, монолітна і дисциплінова фракція у 37 штиків, - це був потужний капітал.
Парламентська діяльність «Свободи» та Кривецького співпала зі зростаючим всевладдям «сім’ї» Януковича. Тож домовлятися найчастіше доводилося саме з «регіоналами». Недарма експерти відзначили підозрілу синхронність голосувань цих нібито ворожих фракцій під час розгляду багатьох важливих питань. За словами того ж Дідуха, «свободівці» через свого «касира» налагодили тісну взаємодію навіть з такими одіозними фігурами як Сергій Льовочкін, Дмитро Фірташ та Сергій Курченко.
Цієї співпраці не розірвав навіть Майдан. У ньому, слід визнати, члени «Свободи» брали активну участь. Щоправда, враження дещо підіпсували постійні візити лідера партії Олега Тягнибока на перемовини до Януковича, але хай з тим, на політичні здобутки партії попервах це не надто й вплинуло.
Ігор Кривецький не особливо розповідає про свою участь у подіях Майдану, натомість любить наголошувати при кожній нагоді про свою роль у фінансуванні революції. «Я думаю, що 90% з того, що «Свобода» фінансувала під час Майдану, – це забезпечував я», - скромно каже він. Знаючи, що «свободівська» каса була практично повністю підконтрольна йому, у це не важко повірити.
І от тут знову доводиться згадати про «бізнес-друзів» Кривецького з оточення Януковича. Як розкопав відомий журналіст Сергій Лещенко, у березні 2014 р. в.о. генпрокурора України Олег Махніцький надіслав листа на ім'я верховного представника ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки Кетрін Ештон. У цьому листі - перелік осіб, на активи яких мали бути накладені санкції Євросоюзу. Причому до санаційного списку були внесені не так відповідальні за розгін Майдану, як найбільші корупціонери та розкрадачі держмайна. Так от, серед переліку дійсно одіозних осіб дивним чином відсутні Льовочкін, Бойко та Фірташ. У співпраці з усіма цими далеко не останніми людьми в середовищі «регіоналів» перманентно звинувачували Ігора Кривецького.
Продовження читайте тут.
