«Роби те, чим тобі подобається займатись і що приносить користь іншим людям».
Йому лише 17. А він вже встиг перемогти у кількох конкурсах, створити бота, який може фільтрувати новини у Telegram та розробити пристрій для незрячих. Дмитро Лопушанський розповів, як вдається поєднувати навчання з проектами, над чим працює зараз і що, на його думку, важливо у стартапах.
Дмитре, у свої 17 років ти справляєш враження молодого амбітного лідера. Ти завжди був таким активним чи щось наштовхнуло тебе до цього?
Я не можу сказати, що в мене був якийсь переломний момент, коли я почав займатися всім одразу. Я б сказав, що швидше це все було поступово. Ще в початковій школі крім навчання, я займався й іншими активностями: плаванням, шахами, ходив на різні гуртки, секції робототехніки. Я за це дуже вдячний батькам, які вміли організувати мене і допомагали у всьому. В середній школі я вже брав участь в олімпіадах з точних наук, а також в олімпіадах з німецької та англійської. Я намагався брати участь в різних конкурсах і паралельно займатись плаванням професійно, мені це добре вдавалось. У 9 класі я почав ходити на курси ІТ. І там вже мої можливості розширились.
Тобто ти почав робити перші професійні кроки у 9 класі?
Тоді я лише хотів спробувати. Адже ІТ у Львові – це популярна сфера, якою цікавиться дуже багато людей, і про яку дуже багато чого чути. Але зрештою мені тоді подобалось дуже багато всього і я не міг вибрати для себе щось конкретне, чим хотів би займатися. Тому спробувати себе в ІТ для мене було дуже важливо. Якби мені не сподобалось, я б шукав себе в іншій сфері. Але коли я пішов на курси, знайшов там не тільки себе, а й хороших друзів та наставників і також здобув неймовірний досвід. Так було і в 10 класі. В 11-му я визначився, що хочу поступити в УКУ. Я наполегливо готувався до іспитів, бо знав, що на мені лежить велика відповідальність. Але паралельно я виділяв час для своїх проектів.
Ти згадав про УКУ. Чому саме цей виш. Чи не хотів ти навчатись закордоном?
Дослідивши різні можливості, я зрозумів, що немає якогось ідеального варіанту для мене. Адже після закінчення школи ти не можеш одразу навчатись в університеті закордоном. Як мінімум рік потрібно провести в коледжі або на підготовчих курсах до університету. І на мою, думку цей рік можна було б вважати втраченим. Ну і звичайно, я бачу себе в Україні. А якщо ти проведеш студентські роки закордоном, ти звикаєш до іншої країни, в тебе з’являються нові дузі. І тоді в Україні тебе вже мало що тримає, і важко переключитися. Тому, я вважаю, що можна зразу здобувати знання і обростати контактами в Україні. Тим більше, що, на мою думку, в УКУ дають знання, які нічим не поступають закордонним і перевершують багато інших закордонних варіантів. Тому я навіть не сумнівався. Я знав що саме тут всі мої потреби в плані знань будуть задовільнені. Крім того для мене було важливо бути близько до моєї сім’ї. Бо це люди, які мене підтримують і дають мені натхнення. А закордоном я б не відчував такої підтримки .
Чому ти вирішив розробити пристрій для незрячих?
Півтора роки тому я почав думати над проектом, над яким варто працювати. Моєю мотивацією було поєднати свої навички в інженерії, в програмуванні і допомогти людям. Я не хотів створити проект заради проекту. Я хотів створити те, що буде корисне і потрібне. І я звернувся до Оксани Потимко (директорка ГО «Українська спілка людей з інвалідністю»), яка порадила мені кілька ідей і познайомила з незрячими, з якими ми потім тестували пристрій.
А як прийшла ідея звернутися саме до Оксани Потимко? І чому все таки незрячі?
Тут складно сказати. В мене було багато ідей. Проте допомога людям з особливими потребами - це те, чим я не займався раніше. А я люблю ставити перед собою виклики і займатись тими речами, які будуть мене розвивати. Можливо, ідея виникнула ще й через те, що в мене самого поганий зір і я просто задумався про те – а як же людям, які взагалі не бачать.
Розкажи більше про пристрій. Які його функції?
Цей пристрій має вигляд кишенькового ліхтарика і зараз вже може поміститись в одну руку. Він може визначати колір, виміряти рівень освітленості та попередити людину про перешкоду в радіусі одного метра.
До речі, зі своїм винаходом для незрячих ти переміг у Всесвітньому конкурсі юних науковців у Малайзії. Що дала тобі ця перемога? Адже ти випередив аж 170 учасників.
Цей конкурс дав можливість повірити в себе. Чесно кажучи, їдучи на конкурс, я й подумати не міг, що вдасться показати такий результат. Хоча я робив все для цього і справді старався. Також цей конкурс – це міжкультурний досвід і міжкультурна комунікація, які потрібні в сучасному світі.
Чи плануєш розробити цей пристрій і для інших країн?
Спочатку я хочу випустити в Україні хоча б кілька партій. Якщо все буде добре, можливо, спробую розширити його і для інших країн.
А над яким проектом ти працюєш зараз?
Наразі я далі працюю над цим проектом. Бо я звик, що якщо берусь за справу, доводжу її до кінця. Тому дотримуючись своїх принципів, я хочу довести цей проект до того етапу, коли я хоча б зможу випустити невелику партію пристроїв. Також не залишаю працю і над чат-ботом в Telegram.
Що в стартапах найважче, на твою думку?
Найважче втриматися на плаву і добре проаналізувати ідею. Важливо вчасно помітити похибку, щось переосмислити, поміняти в продукті щоб він працював краще і щоб він дійсно задовольняв потребу, яка є актуальною. Стартапи - це та сфера, в якій постійно треба аналізувати, що відбувається і бути готовим коригувати свій проект відповідно до того, що ти бачиш.
Ти досить юний стартапер. Як гадаєш, в Україні достатньо можливостей для таких як ти?
В Україні я бачу багато можливостей для стартапів. В нас є багато конкурсів, різних конференцій і так далі. Є люди, які готові допомогти і готові вкладати свій час і зусилля для успіху проектів. Для кожної категорії можна знайти перелік різних конкурсів, конференцій, спічів. Якщо мати бажання і дійсно слідкувати за цими новинами, то можна знайти щось для себе
Що ти можеш порекомендувати тим молодим людям, які мають ідеї для стартапів, мають бажання працювати над проектами, але відчувають невпевненість чи боязнь?
Я б рекомендував не боятися. Бо те, як ти позиціонуєш і презентуєш свій проект має велике значення. Також не варто боятись пробувати подаватись на конкурси чи конференції. Не треба боятись звертатися до людей, які можуть допомогти. Тому що люди більш готові допомогти, ніж нам іноді здається. Треба вірити в себе, робити те, чим тобі подобається займатись, що приносить користь іншим і тоді все вийде.