Про можливість дочасних виборів в Україні говорять вже добрий рік часу. На минулу весну політичні партії навіть мобілізували штаби, однак, очунявши від фальстарту, дружно рушили на курорти. І все ж не треба бути оракулом, аби спрогнозувати, що з початком нового політичного сезону питання розпуску Верховної Ради постане з новою силою. Тим більше, що вона – Рада – своєю кволою роботою буде давати все нові й нові підстави, аби нагнати її засідателів куди подалі.
У кожній цивілізованій державі, де існує багатопартійна система, на виборах партії влади протистоїть опозиційна партія. Подекуди їх кілька. Однак одні опозиціонери від інших відрізняються щонайменше ідеологічними засадами. В ідеології українських партій чорт ногу зломить. Ні, політолог, проаналізувавши програми, звичайно, зможе зробити більш-менш адекватний висновок щодо ідеологічного базису політичної сили. Однак це все тільки теорія. На практиці ж говорити про світогляд партій - це приблизно те ж саме, що визначати музичні та літературні вподобання в сусідського кота Васьки.
Ідеологію партії, за логікою, мали б формувати люди, які її створили, люди, які є її членами, врешті, люди, котрі йдуть від неї на вибори. Натомість маємо повну абракадабру. В одній політичній силі бочок до бочка мило кучкуються колишній соціаліст із колишнім націоналістом, колишній представник Партії регіонів із колишнім членом Блоку Юлії Тимошенко. І така ситуація ледь не в кожній партії. Простіше кажучи, вперед до влади. В зад – ідеологію та принципи. Сказане, в меншій мірі стосується «Свободи», однак і тут, як то кажуть, не без скалки в оці.
Десь приблизно така ситуація складається і нині, враховуючи, що до президентського блоку в опозиції будуть практично всі політичні сили. Кожна по-своєму, звісно, - хтось радикально, хтось для годиться, але будуть. От у цьому й хіба шукати інтригу на виборах, які дуже гіпотетично можуть відбутися вже навесні.
Якщо так буде, то всі дружно зможемо спостерігати за довгим, нудним і до маразму неефективним з’ясовуванням, хто з опозиціонерів опозиційніший. Хто більше сповідує ідеали Революції Гідності і принагідно лютіше не погоджується з «режимом Порошенка».
Не можна казати, що в Україні на вибори завжди йшла виключно одна опозиційна партія. Їх завжди було кілька, але шанси на потрапляння до парламенту мали не більше двох (не беремо до уваги так звані ліві сили, котрі нині відходять в історичне небуття, а раніше радше виступали в ролі заробітчан від опозиції, ніж реальних опонентів влади). Нині ж куди не плюнь – уцілиш в опозиціонера. Обмежені й мало мудрі, криві й горбаті, сірі й убогі – всі вони опозиція. І прикро, що в цьому багні просто губляться справді адекватні люди, здатні відстоювати свої принципи, державницькі ідеї, добробут та інтереси людей.
От і знову постане бідний чоловік, який раз у кілька років перетворюється з людини у виборця: хто правдива опозиція, а хто – злидень, призначений на цю роль президентом і його пахолками. І найсмішніше, якщо не найжахливіше, що дати однозначну відповідь на це ледь не гамлетівське за складністю питання, схоже, не здатен ніхто. Відповіді політиків до уваги, звісно, брати не вартує. Хто ж себе не похвалить, чи не посипле голову попелом опозиційних ілюзій, аби його пошкодували виборці.
Ще один показовий момент гіпотетичних виборів, на який звертають увагу всі, кому не лінь, – невідомість і, якщо бути геть відвертим, слабкість кандидатів від опозиції, котрі планують висуватися у мажоритарних округах. Зараз ми говоримо конкретно про Львівщину, хоча й по всій державі ситуація виглядає не набагато оптимістичніше.
Давно вже не було такого, щоби до позачергових, чи хоча б і чергових виборів залишалося кілька разів перевернути політичну клепсидру, а партійці здебільшого (що там вже казати про звичайних виборців) думали-гадали, кого висувати в тому чи іншому окрузі. У багатьох випадках потенційні кандидати від опозиції вирішили, що з виборцями взагалі працювати не потрібно, свої ідеї (ха-ха, ідеї!) доносити не варто. Вистачить, думають, лейби найпопулярнішої на той момент партії, яку можна буде припасувати до своєї мармизи на білборді. Ой, боюся, не вистачить!
Не будемо зараз говорити за всю Україну, зосередимося на Львівщині. Сьогодні область представлена у парламенті рекордною кількістю депутатів. Проте за їхньою ефективністю ситуація виглядає доволі паскудно. Один з очільників області під час тяганини довкола Академії сухопутних військ у приватній розмові щиро дивувався. На дідька нам у Верховній Раді кілька десятків земляків, якщо вони не те що нездатні нічого для регіону зробити, але й навіть відстояти те, що вже було зроблено до них.
Отож, до виборів часу обмаль, а електорат, за рідкими винятками, так і не бачить тих обіцяних нових облич, за які готовий йти хоч до урни, хоч на амбразуру. Наразі якась ясність є хіба стосовно переможців минулих мажоритарок, більшість з яких все ж таки намагається хоча б з’являтися на окрузі.
Звісно, проблему відсутності яскравих кадрів можна розглядати в контексті загального здрібніння політичних персонажів. Але все ж робиться сумно. Хто сьогодні назве прізвища чотирьох відомих і активних представників «Батьківщини», котрими партія могла б перспективно закрити львівські міські округи? Чи може хтось озвучить чотири потужні прізвища від «Самопомочі» чи «Свободи»? Хто там ще претендує на проходження у вищу лігу? «Громадянська позиція», УКРОП, «Народний контроль»… Там картина практично ідентична. Про партії Ляшка і Саакашвілі й говорити годі - усе надто вже потішно. А про «Національний фронт» і сказати нічого, поки вони самі не розберуться, як їм далі жити з непомірними амбіціями і абсолютно протилежними рейтингами. Зрештою, і в Блоці Петра Порошенка ситуація з іменами та ідеями нічим якісно не відрізняється від ситуації у політсилах, які його критикуватимуть.
Виглядає, що нині усі, кому не ліньки, виносять на щит ідею боротьби з корупцією, тільки тому, що не мають інших ідей. Хто ж проти такої боротьби, бажано переможної? Однак видається, що в її результатах зацікавлені не в українських партіях, а виключно у Держдепі. Очевидно, що автор не єдиний, кому так здається.
Тож усе воно доволі смішно вже сьогодні. Уявіть собі лишень, як нарегочемося ближче до дня виборів. Тут однією пляшкою не обійдеться. Лишень страшно, що після такого весілля похмелятися доведеться гірким розчаруванням. Це про тих, у кого ще є совість і таке для декого дивне почуття, що зветься патріотизмом.
