З Альоною Кисленко я познайомився через друга ще в липні 2007-го року. Ми щиро спілкувалися. Навіть допомагав їй по домашніх справах. Їй чоловік, Петро, знав, що ми друзі і був не проти, що ми товаришували і я їй деколи допомагав. Самі вони були ромами і переїхали з Миколаєва. В мене не було до них якогось упередження. Сам я не ром, а вони були люди привітні і цікаві. Ще в Альони була донька Альбіна, якій було на той час 4 роки. Інколи я забирав її з садочка. І ще тоді я помітив несправедливе ставлення до неї. Мабуть, найгірше, що не тільки по відношенню до неї, а як у ромів ставляться до жінок загалом.
Не водися з білими: ший, вари, прибирай
Альбіна росла енергійною дитиною із живим та допитливим розумом. Хоч я сам дивуюся, що вона такою виросла всупереч атмосфері, в якій жила. Мати її постійно ставила на місце. Могла собі дозволити бити свою дитину по рукам і обличчі, принижувати, кричати, проклинати. Це мені дівчина потім ділилася, та я і сам ставав деколи свідком подібного. Чим вона ставала старшою, тим більше зростав той тиск. Маленькою у неї почалося нетримання сечі. Її матері я це зауважував, що це скоріше від того, що вона дуже тисне на дівчинку.Та вона відмахувалася, мовляв, що ти розумієш. Слід зауважити, що таке суворе виховання дівчинці вона давала тому, що намагалася якнайсумлінніше дотримуватися ромських традицій. І мене найбільше дивувало, що вона не думала про те, щоб було добре її дитині, а про те, щоб вона «правильно» виглядала в очах шанованої ромської общини. Тому, коли дівчинка в школі показувала здібності до іноземних мов, спорту, танців, чи співу, то їй говорили, що то зайве для неї. Їй не можна дуже спілкуватися з «білими», тобто українцями. Щоб відбити бажання до чогось, що ромці не належить займатися, її зачиняли вдома, де вона мала шити, варити, прибирати, вчитися бути покірною і догоджати чоловікові. Адже головне в житті ромки – це вийти заміж. Все інше їй непотрібне і зайве. Та Альбіна захищалася, намагалася якось доводити, що вона хоче розвиватися і вчитися, спілкуватися. І її знову приборкували тими самими методами, що і раніше. Доходило до того, що дівчина почала приймати «Корвалол» від болю в серці, адже її постійно принижували. Мати ж говорила, що донька застосовує такий прийом, щоб показати, яка вона нещасна і насправді нічого в неї не болить, вона банально прикидається.
Цілком логічно, що в патріархальній родині, коли народився син, то до нього було геть інше ставлення. Ще коли Альона дізналася, що в неї буде син, то дуже тішилася тому. Більше, ніж дівчинці, адже вона сама казала: «Дівчинка піде, а хлопець – це спадкоємець, це цар». От від нього і не вимагалося ніяких особливих зобов’язань, його балували, як могли. Ріс той хлопець безвідповідальним і розбалуваним, і хоч з ним уже мучаться, але догоджати не перестають. Між іншим, на відміну від жінок-ромок чоловіки-роми можуть мати стосунки з білими жінками. Цей та інші приклади якраз показують разючий контраст у ставленні до своїх людей у ромів залежно від статі.
Викрадення, вивішування простирадла з кров’ю та інші ромські традиції
Своє суворе ставлення вони пояснювали тим, що так мають виховати дочку, щоб успішно видати її заміж, і її не повернули, бо то буде ганьба. Правда, чого хотіла дівчина, в неї, звісно, не запитували.
Мене дивувало, що в них допустимо викрасти дівчину. І якщо дівчину змусять до інтимних стосунків, то вона вже належатиме тому чоловіку. В них справжніх одружень, як таких, немає. Переспав з жінкою, вважай, ти тепер її законний чоловік. Тому-то ромських дівчат і не пускають надто гуляти з «білими».
Обранця ж має схвалювати родина, він має бути ромом і має бути вигідною партією для родини, яка видає дівчину. Тому про «товар» так особливо і дбали. Буває, укладають вигідні шлюби, навіть якщо дівчині хлопець і не подобається, але родина бачить їх хорошою парою.
У ромів, трапляється, роблять весілля і в років 12-13. Тобто, вони потім живуть, як чоловік і дружина, можуть народжувати дітей.
Зустрічатися хлопець і дівчина не можуть особисто. Можуть спілкуватися лише в присутності родичів, тому охоче і рано одружуються, бо разом їм навіть побути ніяк.
Ще один шокуючий факт, який я відкрив для себе, то це те, що якщо дівчину-ромку згвалтує ром, то в цьому буде винна вона, бо треба було ходити кудись у супроводі брата чи батька. А так – сама винна. Від таких постраждалих дівчат можуть відрікатися батьки. Більше того, вони можуть віддати свою дочку за гвалтівника. Було таке, що можуть і прийняти назад дівчину родичі, але то треба дуже проситися.
Чоловікам-ромам не подобається користуватися презирвативами, бо вони не бачать сенсу «позбавляти себе задоволення». Ну, а якщо жінка завагітніє, то до аборту ставляться як до чогось звичайного і неістотного. Чув десь таке: «Та вишкребуть, почистять. Чого там складного?»
І це роми, які їздять на дорогих авто, гарно вдягаються і ходять в церкву. Які презирливо ставляться до тих ромів, що крадуть чи порпаються по смітниках. І, здавалось би, мають перебувати вище на культурному щаблі.
Інколи запитував Альону, чи вона не бачить несправедливості у ставленні до жінок у ромів? Вона мовби і розуміла це внутрішньо, але головним для неї було, щоб дотримуватися тих звичаїв, і треба терпіти, і слідувати їм, щоб з неї не сміялися подруги, «не носили в зубах». І загалом має жити як взірець. Я допитувався: чому вони це терплять? Але і Альона, і її мати казали, що така їхня доля – терпіти. І бабуся Альбіни казала:
– А що ми можемо зробити? Он в Грузії жили ромки і повстали проти таких традицій в одному селі. І що? Їх зарізали чоловіки. Тому треба терпіти...
Але я й досі не розумію, чому вони не хочуть нічого змінити, а лише бояться.
Біжи, Альбіно, біжи
Так собі вирішила 15-річна дівчина, яка практично виросла на моїх очах, коли вже не могла залишатися в подібній нездоровій атмосфері, яку вже не витримувала. Вона мені зізналася, що познайомилася із хлопцем, теж ромом. Спілкувалася з ним буквально 2-3 місяці в соціальній мережі. І вирішила втекти до нього. Я погодився їй допомогти, бо співчував і не зміг відмовити. Ми спланували план втечі. Вибрали день і остерігалися, щоб ніхто нічого не запідозрив.
І от дівчина втікає з хлопцем, який приїжджає по неї. Тікає в платті, капцях, забуває навіть телефон. В родині, звісно, стався переполох. Вони почали шукати рома, якого полюбила дівчина, дізналися про нього. Зконтактували з його родиною і вдали, що приймають вибір дівчини. Насправді, ні. Дівчину силою викрадають знову додому, де, мені казали, навіть підшукували нареченого для Альбіни. Потім вже родина коханого хлопця теж повстала проти його вибору. І юним людям нічого не лишалося, як втекти обом зі своїх родин в чуже місто.Де вже з іншого міста повідомили, що вони чоловік і дружина, бо в них уже був «перший раз» і в них є простирадло з свідченням цього. За ромськими звичаями родичі вже нічого не могли вдіяти, окрім того, щоб змиритися. Щоправда, двоюрідний брат дівчини приходив з друзями і мені перепало за допомогу, але я не жалкую.
Альбіна мені інколи дзвонить. Хлопець працює і вона теж хоче працювати. Можливо, продавчинею на ринку. Коханий, говорить, не ображає, але каже також, що якби її в родині так не пресували, то навряд чи вона б утікала. Вона б ліпше навчалася і зустрічалася зі своїм хлопцем. І мені її справді шкода, адже вона розумна дівчина з великим потенціалом, який нікому в її традиціях не потрібний. Тому, по суті, ще дитина, вона вже має думати, де працювати навіть без повної середньої освіти і як жити далі? І, головне, що така доля не тільки її спіткала і ще спіткає, бо вона ромка...
Записано з слів розповідача історії - Олега Єрошенка.
