Цей текст, яким ми розпочинаємо рубрику «Персоналії», є своєрідним рімейком статті, опублікованої автором 2011 року в інтернет-виданні «Хроніки». За п’ять років, що минули з того часу, Україна змінилася кардинально. Проте ці зміни, здається, мало торкнулися наших героїв. Можна хіба констатувати, що за чей час вони стали не лише старшими, а ще багатшими і впливовішими.
Не в останню чергу тому, що брати Дубневичі завжди вміли знаходити спільну мову з сильними світу цього – хто б не опинявся на владному Олімпі. Першим «локомотивом» їх піднесення став покійний Георгій Кірпа, впливовий транспортний міністр часів Кучми, пізніше Дубневичі опинилися під крилом тодішнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, нині патроном братів-олігархів став Президент Петро Порошенко, чию політичну силу вони чималою мірою контролюють на Львівщині.
Богдан та Ярослав Дубневичі - різні люди, які формально володіють різними активами і, мабуть, багато в чому вирішують свої справи індивідуально. Протеїх бізнесова та політична діяльність настільки переплетена, що це дозволяє вважати їх за одного львівського олігарха під спільним іменем «брати Дубневичі». Тому ця розповідь – про обох братів-олігархів.
Гроші та бізнес
Дубневичі регулярно входять до різноманітних рейтингів найзаможніших людей України. Зокрема, у 2012 році журнал «Фокус» поставив їх на 175 місце серед українських багатіїв, оцінивши статки сімейства у 32 млн доларів. Дубневичі люблять похизуватися показною розкішшю: їхні палаци, як багатоповерхівки, височать над рідною Зуброю, старший з братів якось засвітився на одному з політичних збіговисьок годинником вартістю понад 200 тисяч доларів, а іншого разу взірвав Інтернет фотографіями з південноафриканського сафарі. Специфічно ставляться вони і до появи у згаданих рейтингах: одного разу навіть образилися на те, що їхні статки нібито недооцінили.
Цьогоріч брати повною мірою задовільнили своє марнолюбство. У своїх електронних деклараціях Дубневичі на трьох (разом з дружиною Богдана) задекларували понад 715 мільйонів гривень (у різній валюті), які нібито тримають на руках, поставивши своєрідний рекорд серед українських політиків. А список об’єктів нерухомості, що їм належить, зайняв більше 200 сторінок.
Бізнес Дубневичів багатогранний та різноплановий. Інтереси сімейства поширюються на будівельну галузь (фірми «Будінвест, «Львівцентробуд», «Архібуд», «Технобуд»), виробництво будматеріалів («Галкерамзит», завод «Шляхзалізобетон», Рівненський завод залізобетонних конструкцій), комунальну теплоенергетику (ТЕЦ Новояворівська та Нового Роздолу), сонячну енергетику (ТОВ «Ліг Агро»), горілчаний бізнес (ТМ «Абсолютний стандарт»).
Загалом братам Дубневичам повністю чи частково належать кілька десятків фірм, окремі з них з офшорною пропискою.
Однак справжньою перлиною у цій колекції були і залишаються підприємства, що спеціалізуються на виготовленні залізничних приладів і деталей, Саме ці фірми: (спочатку «Колійні ремонтні технології», дещо пізніше «Корпорація КРТ», а також низка менших підприємств) завдяки багаторічній прихильності керівництва Укрзалізниці регулярно отримують багатомільйонні замовлення. Саме завдяки особливим стосункам із залізничною елітою, насамперед з нині покійним Георгієм Кірпою та Михайлом Костюком, бізнесмени середньої руки вибилися до числа чільних місцевих олігархів.
А починався сімейний бізнес братів Дубневичів у рідній Зубрі поблизу Львова ще в горбачовські 1980-і. Саме тоді вони відкрили кооператив з випуску дешевого модного взуття при Пустомитівському райпобуткомбінаті. Перший підприємницький досвід замість прибутків приніс суцільні проблеми. Правоохоронці, очевидно, мали свій погляд на бізнес новоявлених кооператорів, сприймаючи їх як банальних «цеховиків». Тож перерваний він був раптово і жорстко. У 1989-році особливості підприємницької діяльності братів привели старшого з них, Богдана, на лаву підсудних. Звинувачений за статтею 86-1 кримінального кодексу (розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах), Дубневич-старший отримав восьмирічний строк ув’язнення.
Здавалося б, повне фіаско. Однак проходить неповних чотири роки і історія робить несподіваний поворот. Життя наших героїв, мов у казці, кардинально змінюється.
Наприкінці 92-го за допомогою судових медиків, які визнали засудженого Дубневича важкохворим (фактично повністю сліпим), Дрогобицький суд звільнив його від подальшого відбуття покарання. При цьому «сліпота» не завадила Богданові уже наступного, 93-го року, очолити сільськогосподарське виробниче підприємство у рідній Зубрі (пізніше реорганізоване в АПП «Львівське», яке й досі залишається важливою ланкою в бізнес-імперії братів Дубневичів). На його базі Богдан разом з молодшим братом розгорнули бурхливу бізнес-діяльність: дочірні підприємства, бартерні операції, торгівля усім підряд – від сигарет до автобусів. А невдовзі починається і «залізничний» період їх діяльності.
Цей неймовірний фарт у житті вчорашнього зека викликав до життя чимало конспірологічних версій. Одна з них стверджує, що Богдан Дубневич потрапив у тюрму за чужі гріхи, або ж прикрив впливових спільників, за що й був винагороджений пізніше. Фактологічних підтверджень цієї версії немає, але виглядає вона доволі правдоподібною.
Того ж 93-го року стається ще одна знакова для майбутнього Дубневичів подія: посаду начальника Львівської залізниці посідає Георгій Кірпа. Новий керівник заповзявся перетворити державне підприємство на успішний бізнес-проект. Для реалізації своїх планів Кірпа потребував надійних партнерів. Брати Дубневичі опинилися в потрібний час у потрібному місці. Хто кого знайшов першим: залізничний начальник потрібних бізнесменів, чи підприємці вигідного держслужбовця – не так уже й важливо. Головне, що їх дружба була взаємовигідною. В особливо великих розмірах.
Новостворене НВП “Колійні технології”, перетворене згодом на корпорацію «Колійні ремонтні технології», з ходу почало отримувати багатомільйонні замовлення від залізниці, ставши тією куркою, яка почала нести братам Дубневичам золоті яйця.
Кірпа тим часом продовжував стрімкий злет кар’єрними щаблями, ставши начальником Укрзалізниці, а згодом й міністром транспорту. Відповідно кількість нулів в залізничних контрактах фірм Дубневичів продовжувала зростати. Кірпа протегував бізнесові інтереси братів протягом усього перебування на посту, до своєї трагічної загибелі наприкінці 2004 року. Проте, навіть його смерть не завадила бізнесу Дубневичів - вони знайшли спільну мову і з наступниками Кірпи. Вміння вибудовувати схеми, однаково вигідні і бізнесменам, і чиновникам, влаштовувало будь-якого залізничного начальника.
Особливо комфортно братам працювалося з Михайлом Костюком, співпраця з яким почалася ще за часів Кірпи, коли Костюк очолював очолював головне управлiння колiйного господарства. Саме Костюк, до речі, разом з Дубневичами, став співвласником патенту на залізничні скріплення. Скріплення, які розробив львівський винахідник Володимир Говоруха, - от тільки мільярди цей винахід приніс не йому, а зовсім іншим людям.
Михайло Костюк керував залізничним відомством три роки, у 2008- 2011 рр. «Золоті» часи для Дубневичів, - за цей період їх підприємства виграли тендерів на 3 млрд грн. А Костюк пізніше очолив ще й Львівську ОДА, максимально посприявши партнерам і у їх бізнес-діяльності на території області.
Дубневичам й досі закидають, що їх «залізничний» бізнес мав кримінальну специфіку: велика частина отриманих від Укрзалізниці державних коштів за допомогою конвертаційних центрів та фіктивних фірмі виводилася з легального обороту у тіньовий сектор. Оборудками КРТ неодноразово цікавилися слідчі органи, однак бізнесменам кожного разу вдавалося уникнути відповідальності.
У «колійному» бізнесі братів, щоправда, бул і важкі часи. Після приходу до влади команди Януковича, такий ласий шматок не міг не привернути увагу наближених до «сім’ї» бізнесменів. Після того, як «донецькі» отримали контроль над Укрзалізницею, братам миттєво відрізали доступ до залізничних тендерів і багатомільйонних контрактів. Активізувалися силові структури, в офісах Дубневичів розпочалися численні «маски-шоу».
У цей непростий період Дубневичі вирішують провести реорганізацію колійного бізнесу.Обтяжену боргами та проблемами з правоохоронцями корпорацію «Колійні ремонтні технології» продали професійному ліквідатору з Харкова, а її місце посіло новостворене ТОВ «Корпорація КРТ». У власності братів при цьому залишився найцінніший спадок проданого підприємства - усі патенти на рейкові кріплення, які вони так успішно продавали залізничникам. Окремі з нихстали власністю кіпрської компанії «КRТ Investments LTD» (знайома назва, чи не так?), відтак гроші за їх використання тепер благаполучно осідають на офшорних рахунках наших героїв.
А тут і «чорна полоса» завершилася. Після падіння Януковича брати Дубневичі швидко зорієнтувалися, прихилившись до партії діючого президента. Правильний політичний вибір швидко перетворився на економічні дивіденди. Уже в серпні 2014-го свій перший залізничний тендер виграє афільована з Дубневичами фірма «Експозиція». А наступного року до переможної участі у державних торгах повернулася і головна фірма сімейства - «Корпорація КРТ».
Додамо, що тендери за участі фірм братів Дубневичів завжди виглядали дивно, - як у відносно далекі часи Кірпи та Костюка, так і сьогодні. Прописані саме під їхню продукцію умови тендеру, «близькі» фірми у якості конкурентів, усунення в той чи інший спосіб суперників реальних, - все це фірмові ознаки переможної ходи Дубневичів тендерними торгами. Показовою є історія їх нещодавньої суперечки з ТОВ «АТ Механіка», яке спробувало позмагатися з «Корпорацією КРТ» за право постачати залізничникам колійні кріплення. Попри рівноцінну продукцію та нижчі ціни, «Механіку» спочатку у шахрайський спосіб не допустили до торгів, а згодом через суд взагалі позбавили конкурента права постачати деталі Укрзалізниці. За висновками експертів «Наших грошей», наведені в суді аргументи виглядали «смішними до сліз», а судове рішення – відверто сумнівним.
Виглядає на те, що Дубневичам уже мало простої прихильності керівництва Укрзалізниці, вони не полишають надій юридично отримати монопольний статус постачальника товарів, щоб гарантувати щорічні мільярдні бариші.
Парламентські вибори 2014 року щк більш укріпили «залізничний» сегмент бізнесу Дубневичів. Обидва брати стали народними депутатами, а Ярослав до того ж опанував посаду голови комітету з питань транспорту. Що, безумовно, додала плюсів у спілкуванні із залізничним керівництвом.
Певну тривогу у Дубневичів могли викликати цьогорічні зміни, коли до керівництва Укрзалізницею прийшов поляк Войцех Бальчун. Поляк з ходу презентував грандіозний «план змін», головна ідея якого була боротьба з корупцією. Корупційні схеми новий залізничний керівник в ефіріі українського телебачення прямо назвав основною перешкодою реформування залізниці.
Однак уже за кілька місяців Бальчун був змушений констатувати, що поставлене завдання значно складніше, ніж йому уявлялося. «Я бачу тільки схеми і дуже непрозорі процедури, які сприяють корупції. Дуже часто ми вибираємо найдорожчу пропозицію в наших тендерах і найнижчої якості. Специфікація розробляєтьсятаким чином, що вона сприяє одному переможцю» - змушений був констатувати він.
Прикметно, що Войцех Бальчун навіть не зміг позбутися в керівництві залізниці Сергія Михальчука, якого вважають креатурою Дубневичів. Хоча за твердженням внутрішніх джерел, поляк вимагав звільнення цієї фігури принаймні чотири рази. Однак кожного разу за Михальчука заступався особисто Володимир Гройсман. А прем’єра нібито сильно просив про це Ярослав Дубневич. Як би там не було, а Сергій Михальчук і досі при посаді, і регулярно розповідає українським медіа про плани реформування Укрзалізниці. А разом з тим не менш регулярно відстоює інтереси клану Дубневичів. Так що позиції братів у їхньому провідному бізнесі і надалі залишаються сильними.
Отримане депутатство брати Дубневичі з користю для себе використовують і в інших галузях. Так, за інформацією видання «Наші гроші. Львів», фірми, напряму пов’язані з народними депутатами Ярославом та Богданом Дубневичами, отримали замовлень на будівництво у своїх виборчих округах на понад 600 млн грн – що складає майже третину від загальної суми будівельних тендерів на Львівщині.
Новими горизонтами для бізнесу Дубневичів стало будівництво та ремонт доріг. Контрольоване ними підприємство «ДАКО Плюс» цього річ стало один з найактивніших гравців у цій галузіі. Фірма, яка раніше зовсім не цікавилося подібною діяльністю, у 2016 році отримала понад 385 млн грн держзамовлень на ремонт доріг.
Подібний фарт один з підприємців, якому довелося конкурувати Дубневичами, пояснив «Нашим грошам» просто: сьогодні на Львівщині змагатися на тендері з їх фірмами безнадійно. Перемогу не гарантує навіть більш вигідна ціна, оскільки конкурсна комісія завжди знайде підстави для відхилення пропозиції.
Далеко не всі фірми, якими опікуються Дубневичі, формально зареєстровані на них. В оточенні братів-олігархів на диво багато молодих геніїв, які виникають у великому бізнесі нізвідки і невдовзі зникають у безвість. Практика використання зіц-керівників вічна, як сама історія. Втім, мало для кого є секретом, хто є справжнім бенефіціаром фірм, інтереси яких так запекло лобіюють наші герої.
Втім є у Дубневичів й справжні та довгорічні партнери, з якими вони ведуть спільний бізнес (насамперед у його будівельній складовій). Це, зокрема, Михайло Мужилівський, Ігор Миколайчук, брати Віктор і Тарас Коці. Віктора Коця, до слова, пов’язує з Дубневичем-старшим відбута разом наука в тюремних університетах. Кажуть, що майбутні ділові партнери познайомилися саме в ті часи.
Земля і майно
Було б дивним, якби брати Дубневичі, які виросли у селі і свій бізнес у 90-х розпочинали в аграрному секторі, оминули земельне питання. На сьогодні Дубневичі є найбільшими латифундистами Пустомитівського району, що півкільцем охоплює Львів. Ще у часи, коли під контролем братів-бізнесменів перебувала найбільша в районній раді фракція БЮТ, вони вміло маніпулювали її рішеннями, аби на максимально вигідних для себе умовах скуповувати та орендувати землю у Пустомитівському районі.
Показовою є історія з приватизацією землі у рідному для братів селі Зубра. АПП «Львівське» приватизувало земельну ділянку розміром 27 гектарів, а у подяку за це Богдан Дубневич пообіцяв збудувати у селі школу. Школу справді було збудовано і доволі пристойну, однак деталі цієї оборудки викликали б захоплення і в самого Остапа Бендера.
Почнемо з того, що згадана земельна ділянка була оцінена у 29 грн. за квадратний метр. Це при тому, що середня ринкова ціна квадратного метра у цьому районі на той час становила 400-500 грн. Зрозуміло, що заплачених за землю грошей на школу аж ніяк би не вистачило. Не біда – допоміг обласний бюджет, який підкинув 4,5 млн. гривень. Тут не зайве нагадати, що молодший Дубневич на той час був депутатом облради, а фракція БЮТу (знову ж таки найчисельніша в раді) великою мірою контролювалася саме ним.
А тепер вгадайте, хто будував цю розпрекрасну зубрівську школу. Правильно, будівельне підприємство братів Дубневичів.
В результаті і вовки виявилися ситими, і вівці цілими. Мешканці Зубри (більшість з яких мало вникає у фінансові справи) потішилися новою школою. Наші олігархи – за безцінь придбаною землею та заробленими на вдалій операції коштами.
Окрім земельки, неабиякий інтерес виявляють Дубневичі і до лісів на території Львівщини. Старший брат, Богдан – затятий мисливець, який полюбляє хизуватися трофеями, впольованими в Канаді, Іспанії, Південній Африці. Проте на африканське сафарі час знаходиться не завжди. Тому Дубневичі не проминули нагоди отримати мисливські угіддя і на рідних теренах.
Зокрема, у 2008 році ТОВ “Мисливське господарство “Зубр” (належить дружинам братів Тетяні та Наталії Дубневич), отримало 10700 га мисливських угідь на території Пустомитівського району в користування на 49 років.
20,4 тисяч гектарiв "мисливських угiдь" у складi лiсiв, полiв, просiк, водойм i навiть болiт у Старосамбiрському районi було надано "ТзОВ "Мисливське господарство "Вепр", засновниками якого виступили близькі до Дубневичів люди, зокрема зять Ярослава Назар Гичка.
Також у вересні 2009 року рішенням сесії Львівської обласної ради братам Дубневичам було передано в оренду на 49 років 5 тис. га лісів у Самбірському районі. У всіх цих випадках, сільські ради, на території яких знаходяться ліси, просто поставили перед фактом.
А загалом, за інформацією журналістки Тетяни Чорновол, в 2012 році клан Дубневичів мав у своєму розпорядженні в довготривалій оренді 30 тисяч гектарів лісових угідь. Але апетити зростають і минулого року брати вирішили знову розширити площу мисливських угідь, додавши до території мисливського господарства «Зубр» ще майже 3 тисячі га.
Неабиякий інтерес Дубневичі виявляють також до престижної львівської нерухомості, особливо у центрі міста. Вони частково володіють офісним будинком на Братів Рогатинців, де розташовано кілька їхніх фірм. Нещодавно Богдан Дубневич викупив історичну кам’яницю на площі Ринок, яку невдовзі перетворив на ресторан. Є ще будинок на площі Торговій, який брати прикупили після пожежі, і планували відновити його під готель. І це далеко не повний перелік.
Проте найбільшими перлинами у списках львівської нерухомості Дубневичів є дві споруди. Перша - чотириповерховий будинок на проспекті Шевченка, в якому свого часу брати розмістили штаб Юлії Тимошенко. Тепер у цьому будинку престижний готель, а у підвалі – дорогий клуб-ресторан. Як дослідили журналісти газети “Експрес”, таку ласу нерухомість Львівська облрада віддала утричі дешевше, аніж вона коштує на ринку.
Найграндіознішим ж (і найскандальнішим) об’єктом став будинок торгового центру «Роксолана» біля Галицького ринку. Свого часу на цьому місці стояли дві чотириповерхові споруди, які почали посилено руйнуватися на початку 90-х. Брати придбали аварійні будівлі на умовах збереження іх історичного вигляду. Насправді ж, розібравши старі будинки, Дубневичі спорудили на їх місці справжній хмарочос, який різко контрастує з навколишньою забудовою. Протести преси та громадськості результату не принесли: брати завжди уміли домовитися з потрібними людьми.
Ще однією «родзинкою» у цьому переліку має стати цілий квартал, який зараз швидкими темпами споруджується у самісінькому серці Львова, на вулиці Краківській – за сто метрів від площі Ринок. У збудованих «під старовину» будинках планується відкрити величезний готель. Власником ділянки є фірма «Будінвест», з числа засновників якої брати нещодавно формально вийшли, проте й надалі зберігають контроль за нею.
Неабиякий інтерес виявляють наші герої і до звичайного житла. Брати є справжніми рекордсменами за кількістю квартир, що їм належать – згідно з поданими цього річ деклараціями у сімейній власності Дубневичів перебуває понад сотня квартир та 26 житлових будинків. Зокрема, старший з братів, Богдан разом з дружиною задекларував 12 будинків та понад 50 квартир. Сім’ї Ярослава належать 14 будинків та 17 квартир, а також понад 50 квартир у недобудованих будинках Львова.
Проте жити брати Дубневичі і далі воліють у рідній Зубрі, перетворивши на справжній палацовий комплекс спільний маєток під лісом на околиці села, фактично на межі зі Львовом.
Родина Богдана мешкає у чотириповерховому будинку загальною площею понад 1600 кв.м. Збудований поруч будинок Ярослава має площу 440 кв. м. Поруч розташовано ще кілька будиночків меншої площі.
У продовженні тексту - про особливості політичної кар'єри Богдана та Ярослава Дубневичів
