Уже кілька днів в Україні не вщухають пристрасті навколо реконструкції монумента Матері-Батьківщини в Києві. За майже 30 мільйонів гривень, які зібрали різні меценати, 6 серпня на її щит почали монтувати тризуб замість герба СРСР.
Останнім часом в інтернетах все сильніше стає чути голос з півнячого куточка. Всякі «раціонально мислячі», «борці зі свавіллям воєнкоматів», «не хотящі воювати за олігархат на штучній війні», «не народженні для війни» повідкривали роти і здобувають популярність. Вони знаходять підтримку в соцмережах і стають голосом тих, хто мав би мовчати, голосом безучасних боягузів. Саме безучасних, бо бояться всі.
У житті є дуже багато різних незрозумілих (на перший погляд) знаків і особливо назв. Люди надають різним місцевостям чи вулицям, на перший погляд, абсолютно нейтральних назв, які часто не мають нічого спільного між собою.
Сьогодні важко щось знайти у соцмережах, окрім вітань із Трійцею та народженням Церкви, тому врешті маємо час і натхнення розповісти одну церковну історію, яку ми довго відкладали.
Простій корабля за місяць може складати 700 тис. євро, а йдеться про сотні кораблів з зерном, які щоденно стоять в Босфорі.
«Скажіть, коли б ви сиділи в кав’ярні у центрі міста, і при вас знущалися з української пісні, чи вистачило б у вас сміливості встати на її захист?
Кожен з нас переглядав кінострічки, де головний акцент завжди на головних Героях, але жоден фільм не побачив би глядач, коли б не робота цілої команди, ім'я, яких зазначають у титрах. Війна, що триває вже 9 років це як кінофільм, де ми знаємо своїх Героїв та команда тих, хто допомагає нашим Лицарям, їх ЗБРОЄНОСЦІ, що в більшості залишаються поза кадром.
Уже 9 років pociя зазіхає на територіальну цілісність та суверенітет нашої держави. 15 місяців триває повномасштабна війна. Гинуть найкращі сини та доньки України. Гинуть діти. Під обстрілами наші міста й села. А в паспортах українців досі є дублювання інформації мовою агресора. Це питання більше відкладати не можна.
Ми як аграрна держава, де сільське господарство є невід’ємною складовою нашої економіки, не можемо допустити тотального банкрутства агросектору та аграріїв середнього класу, оскільки Україна може опинитись у складному та затяжному дефолті.
Публікую цей допис і розумію, що ще 2 роки тому така публікація здалася б мені абсурдною навіть у категорії злого тролінґу, але, на жаль, не до жартів. Щоб підняти Руслану на галас, потрібно спробувати зазирнути у підвали авторської сфери і розповісти, чому авторські винагороди не доходять до справжніх адресатів та змінити чинні сьогодні схеми на ринку збору роялті, які цементуються і тримаються в секреті останні 20 років.
