Пропоную кожному шанувальнику Степана Бандери такий експеримент. Оглядаєте монумент Провіднику у Львові, після чого робите пару кроків до приміського вокзалу, де сідаєте на електричку до Самбора. Через якихось дві години ви зможете помилуватися практично аналогічним пам’ятником. Хіба що без громіздкої арки. 
Монумент Бандері у Львові постав 13 жовтня 2007 року. Монумент у Самборі – через чотири роки. Тільки не треба поспішати кричати про плагіат. Говорити можна хіба про автоплагіат, що законом не заборонено. Автор обох пам’ятників – знаний львівський скульптор Микола Посікіра. Митець заслужений і шанований. При чому цілком справедливо. У творчому доробку скульптора – десятки творів, щиро вподобаних поціновувачами мистецтва. Він, зокрема, автор проникливого пам’ятника на могилі Володимира Івасюка, співтворець пам’ятників Михайлу Грушевському у Львові та Гетьману Сагайдачному в Кульчицях. Чому такий майстер вирішив повторюватися? Залишмо це питання йому.
До речі, львівський пам’ятник Бандері має не одного близнюка. Погляньте на пам’ятник, встановлений 1 січня 2009 року в Івано-Франківську. Абстрагуйтеся від заднього тла і… Це не дежавю. Це таки ще один брат-близнюк. Звісно ж, роботи Миколи Посікіри.
Однак скульптор Посікіра не єдиний «серійний» оспівувач Степана Бандери. Ще більше доклався до увічнення Провідника не менш знаний скульптор Іван Самотос. Не будучи фахівцем, не візьмуся порівнювати майстерність двох класиків, однак треба визнати, що творчість Самотоса у Львові піддавали чималій критиці. Справді, важко знайти людину, котрій би подобався пам’ятник В’ячеславу Чорноволу біля Львівської облради.
Коли надійшов слушний час скульптор конкретно «присів» на бандеріану. 30 листопада 2008 року в сквері на Площі Ринок у Старому Самборі постав перший пам’ятник Провідникові у виконанні Івана Самотоса. 2011 року самотосівський Бандера постає вже у Трускавці. Особливо плідним для скульптора Самотоса був 2012 рік – 30 вересня пам’ятник з’являється у Сколе, а 14 жовтня у Турці.
Уважний читач зверне увагу на географію творчих здобутків Івана Самотоса. Сталося так, що активність скульптора співпала з ідеєю знаного бізнесмена Андрія Лопушанського обдарувати пам’ятниками Бандері кожен райцентр у його виборчомому окрузі. Оскільки вибори наближалися невпинно, очевидно, що часу на конкурси і художнє осмислення образу Провідника бракувало. Натомість грошей у пана Лопушанського, на щастя, вистачало.
«Не дивлячись на супротив сьогоднішньої влади, Андрій Лопушанський 2007 року збудував пам’ятник Степанові Бандері у Старому Самборі, 2011 р. - долучився до будівництва у Самборі, 30 вересня цього року відкрив пам’ятник у Сколе, а на Покрову, 14 жовтня, - в Турці. У найближчих планах Андрія Лопушанського - встановити монумент Герою України у столиці України – Києві», – йшлося в одному з передвиборчих матеріалів про кандидата в депутати.
Не маю жодного наміру оцінювати естетичну вартість Бандер у виконанні Самотоса, бо, як казав один мудрий афорист, «творіння художника не можна вимірювати своїм аршином». Просто цікавлюся: а чого всі самотосівські пам’ятники Бандері, наче клоновані?
Не надто поділяю думку тих естетів, точніше «естетствующих» всезнайків, котрим не до вподоби будь-який пам’ятник. Аналогічно не толерую істериків, котрі верещать про культ Бандери, порівнюючи його з культом Леніна. Хоча коли йдеться про меморіальну бандеріану, треба визнати, що останні таки трохи мають рації. Все таки, погодьтеся, що Бандера не просто заслужив на те, щоб його вшановували вдячні нащадки. Провідник заслужив, щоб його вшановували гідно і творчо, а не клонували пам’ятники під чергову виборчу кампанію чи під амбіції скульпторів і архітекторів.
В’їдливий читач може поцікавитися, чого це автор вчепився саме до робіт визначних майстрів Миколи Посікіри та Івана Самотоса. Адже численні бюсти Бандері, які повиростали по містечках і селах Західної України теж особливої естетики в собі не несуть. Готуючи матеріал, переглянув фото кількох десятків пам’ятників Провіднику. Щодо естетики, точніше її відсутності, здебільшого згоден, як на своє уявлення про естетизм. Але тут справа в іншому. Треба чітко розрізняти вартісний монумент у великому місті чи хоча б райцентрі від бюсту, встановленого почасти коштом громади у маленькому населеному пункті. Останній, звісно, не претендує на експозицію в Луврі, промови його творців і спонсорів не крутитимуть по телевізору, однак він щирий. А щирість списує багато чого. Саме так. Тож давайте вшановувати Бандеру щиро.
- Тетяна Турчина
- Суспільство
Я страшенно люблю собак. В дитинстві ми з братом довго воювали з батьками і періодично на кілька тижнів забирали додому песиків від бабусі. Десь в останніх класах школи ми таки «дожали» батьків і в нас з’явилася боксерка Торі. Уже у Львові я тримала німецького вівчура Зевса. І якщо там, де живуть мої батьки є багато лугів і полів, то у Львові я вперше зіштовхнулася з проблемою вигулу свого улюбленця. З того часу пройшло вже десять років але ситуація в місті мало що змінилася.
Майже два роки у Львові працює установа, яка надає допомогу учасникам АТО та членам їхніх сімей. Воїнів АТО, якими опікується центр, близько п’яти тисяч. Це фактично цілий прошарок – героїв нашого міста, героїв російсько-української війни.
«Що ви тут роззнимкувалися. Все одно ми не дамо вам тут свиней розводити», - в унісон вороже відреагували на мої спроби сфотографувати скандальну ферму у Дулібах поблизу Ходорова чотири жіночки, котрі поралися на городі.
- Юрій Черга
- Суспільство
Згідно зі статистикою, половина всіх наркозалежних осіб в Україні вживає субутекс, витіснивши марихуану та опій. Цей наркотик є доступнішим, «універсальнішим». І набагато шкідливішим. Не меншого занепокоєнння викликає той факт, що по всій країні також процвітають мережі аптек, які продають тисячі упаковок кодеїновмісних препаратів. Цей аптечний препарат теж називають наркотиком, бо за характером дії та хімічною будовою кодеїн близький до морфіну.
Пологовий будинок – це те місце, де з’являється нове життя, де жінка набуває нового статусу – матері. Звісно, часто-густо уявлення та очікування жінок від народження малюка відверто різняться з тим, в яких насправді умовах їм доводиться народжувати. Нещодавно ЗМІ розлетілась інформація про те, що породіллі у львівському пологовому на Рапопорта змушені лежати у коридорах, бо «тимчасово» бракує місць. Одні почали бити на сполох, що це порушення прав жінок, інші підтвердили, що це явище – «стандартне», а хтось став на захист лікарів, мовляв, а що - жінкам народжувати на вулиці?
У Львові є понад 200 готелів, різних класів та на будь-який смак. Великий вибір готелів є як в центрі Львова, так і в районах міста і на околицях. Для бюджетних туристів працює близько 300 хостелів. А для тих, хто хоче усамітнись та провести вихідні по-домашньому – квартири подобово і потижнево. Варіантів - на будь-який смак і гаманець. Однак, осінь приваблива не тільки для туристів, а й для аферистів.
- Тетяна Турчина
- Суспільство
Щороку у Львові народжується близько 8 тисяч дітей. Крім того, за останні роки місто активно поповнилося новими мешканцями зі Сходу і Криму. Водночас, дитячий садочок у 2016 році з’явився аж один.
Недавно Україну стривожила звістка, що уряд хоче узаконити нелегальний сьогодні ігровий бізнес. Батьки, громадські діячі і пересічні українці б’ють на сполох, адже на власні очі бачили до яких наслідків може привести «залежність від гральних автоматів».
У Ново стрілищанській ОТГ уже кілька місяців неспокійно. Мешканці сіл Бертишів, Репехів, Баківці та частково Трибоківці стурбовані намаганнями голови ОТГ провести «освітню реорганізацію», приєднавши Баківську школу до навчально-виховного комплексу у Квітневому. Юридично процес уже розпочався - Новострілищанська сільська рада проголосувала за створення Баківсько-Квітневого НВК. Відтак, у перспективі уся молодша школа мала би перейти на навчання до школи у селі Квітневе, а 5-9 класи планували залишити у Баківцях. Керівництво ОТГ пояснює, що таке рішення має обґрунтовані підстави та незаперечні переваги. Але громада категорично проти реформування та вимагає повернути усі навчальні заклади на «своє місце», а дітей залишити у спокої.
