- Галина Просолович
- Корупція
Нещодавно пронеслась Фейсбуком новина про відкриття Григорієм Козловським ресторанного комплексу з акулами в акваріумі на пл. Ринок, 36.
Пам’ятаєте, це той будинок, що стояв на балансі заповідника, який невідомо як став приватною власністю, і був майже вщент зруйнований за покровительством одіозного депутата ЛМР Козловського?
Останнім часом львів’яни дедалі частіше нарікають не лише на роботу громадського транспорту, але й на діяльність таксистів. Соцмережі переповнені гнівними виступами, коли фірми-оператори в останній момент відмовляли у викликаному заздалегідь таксі, чи просто відмовлялися від маршруту, не пояснюючи причин.
Ігор Кривецький не любить, коли його називають Пупсом. Він робить здивовані очі, коли йому натякають на кримінальне минуле, і каже, що за своє життя не отримував навіть штрафу за порушення правил дорожнього руху. Кривецький наголошує, що він є солідним бізнесменом і політиком, недавнім депутатом українського парламенту, одним зі стовпів партії «Свобода».
Двозначність у ставленні до переселенців, – зовсім не винахід сучасних українців. Проблема існувала у всі часи і мало який народ з нею не зіштовхувався. Але рано чи пізно стиралися протиріччя між місцевими і приїжджими, життя розставляло все на свої полиці, і, як належиться, сусіди сприймали один одного не за місцем народження, а за людськими якостями.
Уже завтра стартує шоста сесія Верховної Ради восьмого скликання. Чи буде робота парламенту ефективною та конструктивною, залежить від народних обранців та їх бажання працювати.
Кілька днів тому в соціальних мережах промайнуло майже непоміченим чергове викриття нечистоплотності у волонтерсько-військовому середовищі.
Термін «мова ворожнечі» з’явився у лексиконі українських журналістів зовсім недавно, з початком українсько-російської війни на Сході. Хоча поняття hates peech у західній журналістиці існує вже давно.
Центр Львова, привабливий та затишний для туристів, далеко не такий комфортний для його мешканців. Кам’яниці тут приватизовуються, реконструкції приміщень часто-густо проводяться із самовільним переплануванням, забігайлівки та ресторанчики докучають мешканцям, літні майданчики крадуть кожен метр львівської бруківки… Усе це викликає невдоволення львів’ян, які сповна відчувають, що таке жити у серці туристичного міста.
На початку 90-их минулого століття у тодішнього керманича Львова Василя Шпіцера була рожева мрія, – збудувати метрополітен. Кажуть, Василь Іванович так і казав: не хочу, мовляв, увійти в історію міста, як мер, який не збудував метро. Згодом креатив на посаді міського голови вже виявив Любомир Буняк, який заповзявся відбудовувати замок на, вибачайте за тавтологію, Високому Замку. Львівське метро стало одним з мемів і причиною для всеможливих жартів, а ідея з замком була одним з приводів для примусової відставки Любомира Костянтиновича.
Якби в Палата мір і вимірних приладів виникла необхідність встановити еталон «комсомольця», то перший віце-прем’єр Степан Кубів міг би виставити свою кандидатуру.
Степан Іванович, – класичний продукт перебудови, і якби він народився років на 15-20 пізніше, то бути б йому «чиказьким хлопцем», а так він Прінстону чи Гарварду не закінчив, обмежившись двома львівськими вишами, - університетом імені Франка та політехнікою.
