На початку 90-их минулого століття у тодішнього керманича Львова Василя Шпіцера була рожева мрія, – збудувати метрополітен. Кажуть, Василь Іванович так і казав: не хочу, мовляв, увійти в історію міста, як мер, який не збудував метро. Згодом креатив на посаді міського голови вже виявив Любомир Буняк, який заповзявся відбудовувати замок на, вибачайте за тавтологію, Високому Замку. Львівське метро стало одним з мемів і причиною для всеможливих жартів, а ідея з замком була одним з приводів для примусової відставки Любомира Костянтиновича.

Нижче не йтиметься про те, хто правий, а хто ні у політично-господарському протистоянні, яке нині охопило Львів. Я не маю зайвих сентиментів до жодної зі сторін конфлікту, внаслідок якого Ратуша преретворилася на вінегрет з майдану, полігону і бардака.

Важка доля депутата. Навіть, якщо ти не народний, а лише міський. Журналістам не легше. Пишу ці рядки, відірвавшись від столу, пізно ввечері 18 січня. Бо така в мене робота. Коли всі чесні християни вечеряють, колядують-щедрують і розмислюють про суєтність життя і пошук Благодаті, саме вона (Благодать сиріч) зійшла на львівського мера Андрія Івановича Садового.

Історія про нагородження зброєю від Міністерства внутрішніх справ уже давно була на слуху. Особливо після стрілянини імені Пашинського. Глава відомства Арсен Аваков не приховував, що, скориставшись своїми повноваженнями, нагородив сотні людей, але називати прізвища категорично відмовлявся.

Рано чи пізно завершується епоха кожного, хто перебуває на вершині влади. Рано чи пізно у Львові завершиться і епоха Андрія Садового. Звісно, ніхто йому не заборонить спробувати посісти головне крісло у львівській Ратуші у четвертий раз, тим більше, що рейтинги наразі дозволяють вести боротьбу в ранзі фаворита, але все більше обізнаних людей схиляються до малоймовірності такого рішення.

У соцмережах виникла дискусія. Чергова пуста. Чергова спровокована. Чергова…

Сама Надя Савченко оприлюднила списки полонених. По обидва боки. І своїми глупими мізками розписала, як кого і на кого треба міняти.

Нещодавня прикра історія з примусовою ексгумацією останків Олександра Олеся на празькому цвинтарі вкотре нагадала про задавнену проблему перепоховання в українській землі її видатних діячів, чиї могили розкидані по всьому світу.

Різдво Господнє як одне з найбільших свят у християнському календарі – це не лише привід смачно попоїсти, поколядувати, потішитися вертепною містерією та перехилити чарчину-другу. Передусім це все ж таки привід вкотре замислитися на сенсом буття. У ці дні, куштуючи кутю – давню поминальну страву, ми згадуємо тих, кого втратили, хто навіки відійшов у небесні світи, залишивши нас із турботами земними.

У грудні 1989 року в тодішній УРСР розпочалася перша в союзній історії демократична виборча кампанія до Верховної Ради. Цілком демократичною її можна назвати умовно, оскільки тоді ще ніхто не забороняв ні всюдисущу Компартію, ні всевидяще КДБ, а ЗМІ залишалися в лапах держави. Хоча, якщо порівняти тодішні вибори з нинішніми, присмаченими піарними маніпуляціями і тонами гречки, - ще питання, де, власне, було більше демократії.

Коли більшість львів’ян у перший день нового року буде відсипатися чи похмелятися, найсвідоміша частина мешканців згадає, що не час зупинятися. 1 січня - не тільки свято початку року, але й день народження Степана Бандери.